Образ

Термін з словника-довідника

Section 1

Образ – особлива форма художнього структурування дійсності, якій притаманна яскрава предметна чуттєвість.

Джерело:

Літературознавча енциклопедія : у двох томах / авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. Київ : ВЦ “Академія”, 2007. Т. 2. 624 с.

Образ

Образ

Образ художній – створена засобами мови узагальнена картина реальної дійсності або переживань митця у формі конкретного, життєво повного явища. Образ художній звертається, насамперед, до почуття прекрасного й до уяви читача та приводить його до напруженої роботи думки. Читач сприймає думку автора й умовно вірить в існування його персонажів, навіть коли твердо знає, що їх ніколи не буває і не могло бути насправді.

Джерело:

Словник-довідник літературознавчих термінів / упор. : О.В. Бобир, В.Й. Буденний, О.Б. Мамчич, Н.П. Нікітіна ; за ред. О.В. Бобиря. Чернігів : ФОП Лозовий В.М., 2016. 132 с.

Образ – одне з ключових понять філософії пізнання. Будь-який відбиток дійсності, яку людина сприймає, відчуває, фіксує у внутрішньому світі, – це образ. У дзеркалі вона теж бачить відбиток себе чи фрагмента дійсності. Відбиватись – закон не лише сприйняття, а й природи загалом. Перенісши цю здатність також на процес творчості (людина зображує життя, тобто відбиває його), отримаємо образ, який означає те саме, що відбитий у психіці фрагмент дійсності. Зрозуміло, що головний самодостатній фрагмент дійсності – людина, отже, образ твору – це створений автором (відбитий частково з інших, частково із себе самого, як автопортрет) образ-персонаж. Допоміжні образи – інші фрагменти матеріальної дійсності: картини природи, міста, села, життя суспільства чи спільноти тощо. Це розуміння образу важливе й необхідне, але воно не охоплює ані всього мистецтва, ані всіх процесів творчості. Фактично воно ілюструє лише реалістичний (наслідувальний, міметичний) тип творчості.

Джерело:

Моклиця М. Вступ до літературознавства : посібник для студентів філологічних факультетів. Луцьк, 2011. 467 с.

Образ

Образ

Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення. Це визначення як таке, що відображає естетичну суть художнього образу. 
Конкретно-чуттєва основа, з одного боку, відрізняє художній образ від такої форми відображення, як схема, у якій відображене життя втрачає свої живі риси і схематизується, з іншого боку, споріднює його з тією звичайною формою відображення дійсності, якою ми користуємось у побуті, у нашому повсякденному спілкуванні. Говорячи про щось, висловлюючи якісь думки, ми найчастіше не абстрагуємося від їх конкретно-чуттєвого змісту, не схематизуємо його, а тримаємо в пам’яті й намагаємося викласти у вигляді більшою чи меншою мірою живого уявлення. 
Від повсякденних форм уявлення дійсності художній образ, по-перше, відрізняється своєю емоційністю, точніше, настановою на підкреслено-емоційний характер вираження тієї думки, формою вияву якої є чуттєвий образ. По-друге, від звичайного уявлення художній образ відрізняється узагальненістю свого змісту.

Художній образ – це не копія дійсності, це вузькофактографічне, натуралістичне її відтворення, яке має місце, скажімо, у газетних репортажах чи творах документального характеру. У мистецтві чуттєвий образ цінний не сам по собі, не як пряме і максимально повне відображення дійсності, а в тій мірі, у якій він здатний уособлювати собою якийсь більш загальний, ніж конкретно-фактологічний, зміст. Віддзеркалена в чуттєвому образі дійсність таким чином постає в мистецтві як форма вираження такої ідеї, що узагальнює, розширює конкретно-чуттєвий зміст одинично поданого факту. Використовуючи наукову термінологію, можна сказати, що конкретно-чуттєва форма одиничного в мистецтві слугує засобом втілення загального. 

Джерело:

Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури : підручник. 2-ге вид., стереотип / за наук. ред. О. Галича. Київ : Либідь, 2005. 488 с.