Мистецтво

Мистецтво – художня дійсність, рівнозначна довколишній, естетично неповторна, створена за законами краси, оцінювана на підставі сформульованого Кантом “незацікавленого інтересу”. Хоч мистецтво не має аналогів у реальному світі, однак спирається на принципи мімезису, сформульовані Платоном та Арістотелем, розбудовує внутрішній світ творчості, що тяжіє до універсалізму, протистоїть руйнівному хаосу та утилітарній практиці. 
Найчастіше мистецтво ідентифікують із прекрасним, однак воно не тотожне цій естетичній категорії, тому що розгортається і на теренах величного, потворного, трагічного, комічного, драматичного. Категоріальна ієрархія щодо мистецтва неприпустима. У ньому наданий простір творчої свободи, де талант або геній може реалізувати себе в архітектурі, музиці, танцях, малярстві, графіці, письменстві тощо. Поза межами цих структур мистецтво неможливе, прагнення замінити його метамистецтвом виявляється безперспективним. 
Історія мистецтва невіддільна від історії культури, нації, народів, у кожному періоді має певну специфіку. Тривалий час мистецтво трактували як засіб естетизації міфів, релігій, політики, педагогіки, будь-яких утилітарних інтересів тощо. Лише у XIX ст. актуалізуються ідеї іманентності мистецтва, несумісної зі службовими функціями, що було виражене тезою “мистецтво для мистецтва”. Це характерне і для літератури як важливого складника мистецтва, яку часто відчужували від нього позитивістські, вульгарно-соціологічні, постмодерністські та ін. теорії. Жодна ланка мистецтва не існує ізольовано від іншої, перебуваючи під впливом художніх ідей, що можуть створити стильову домінанту певно доби.
Письменство безпосередньо пов’язане з малярством і музикою, відчуває їх інтерсеміотичний вплив, який може спонукати до пошуків звукового образу (символізм), яскравої словесної мальовничості, артистичної синестезії. Так, на античну літературу впливала скульптура, на середньовічну – музика, на ренесансну – живопис тощо.