Багмут Іван (1903–1975) – український письменник, журналіст, драматург, жертва Сталінських репресій (реабілітований 1957 р.), лауреат премії імені Лесі Українки (1973 р.). Літературну діяльність розпочав 1927 р. У 1935 р. був заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності й засуджений до 6 років заслання у виправно-трудових таборах, яке відбував на Півночі. Від 1942 р. – на фронті. У 1943 р. у боях під Харковом був тяжко поранений (ампутовано ногу). У 1945 р. перейшов на творчу роботу, писав переважно твори для дітей та про дітей, зокрема тих, які пережили війну, втратили батьків. 

Видав збірки оповідань: “Гарячі джерела” (1947 р.), “Оповідання” (1951 р.), “Шматок пирога” (1957 р.), “Злидні” (1958 р.), “Знак на стіні” (1961 р.). Розглядав проблеми виховання юного покоління: повісті “Щасливий день суворовця Криничного”, “Господарі Охотських гір”, “Блакитне плесо”, “Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим” (пригодницька повість-жарт). Автор збірок: “Гарячі джерела”, “Повісті та оповідання”, “Знак на стіні”, “Записки солдата”, “Шматок пирога”.