Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) – (1871–1913) – українська письменниця, перекладачка, культурна діячка. Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій, записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. Починаючи з 1884 р. Леся Українка активно писала вірші (“Конвалія”, “Сафо”, “Літо красне минуло” та ін.) і публікувала їх у часописі “Зоря”. Саме цього року з’явився псевдонім “Леся Українка”. 

Побувавши 1891 р. в Галичині, а пізніше й на Буковині, Леся Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Вимушені потреби в лікуванні подорожчали до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові подорожі на Кавказі, Одещині, у Криму збагатили її враження та сприяли розширенню світогляду письменниці. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Лесі Українки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Збірки: “На крилах пісень”, “Думи і мрії”, “Відгуки”. Інші твори: драма “Блакитна троянда”, драматичні поеми “Одержима”, “Кассандра”, “Бояриня”, поема “Оргія”, драма “Камінний господар”, драма-феєрія “Лісова пісня”.  

Наполегливо відстоюючи необхідність друкування в журналі “Дзвінок” кращих творів художньої літератури для дітей, вона мріяла створити такий дитячий журнал, який би відповідав її поглядам на розвиток особистості за допомогою художнього слова. Хоча ця мрія здійснилася, твори, написані Лесею Українкою для дітей, увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Поезії Лесі Українки виховують і ніні творче мислення, високі почуття людської гідності (“Як дитиною, було...”, “Мрії” та ін.). Поетеса вважала, що виховання дітей має вестися з урахуванням усіх проблем суспільного життя, різко критикувала сучасну її літературу для позакласного читання, зауважувала, що перелік книжок, дозволених для шкільних бібліотек, надто убогий. Лесю Українку передусім зацікавила початкова школа, яка, на думку письменниці, покликана навчати всю частину населення. Вона негативно оцінювала тогочасний рівень знань учнів початкової школи. Особливо поетесу турбувало те, що вся система навчання в школах була спрямована на пригнічення творчої активності учнів, а не на її розвиток.