Мислення

Мислення – психічний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях і зв’язках.
Мислення завжди спрямоване на розв’язання якогось завдання. Найхарактернішою особливістю мислення є його зв’язок з мовленням. Згідно з теорією діяльності мислення і мовлення взаємопов’язані. Процеси мислення і мовлення не тотожні, однак вони не відокремлені один від одного. Мислення без мовлення неможливе, бо в мові втілюються думки. Мислення втілене в мові так само, як зміст представлений у формі. Пізнаючи світ, людина відображає його в слові.
Людина може мислити на різному рівні узагальнення, спираючись при цьому на сприймання, уявлення або поняття. Залежно від цього розрізняють три основні види мислення: предметно-дійове, наочно-образне, теоретичне.
Предметно-дійове – вид мислення, пов’язаний з практичними діями над предметами, притаманний дітям раннього віку, для яких думати про предмети означає діяти, маніпулювати ними. У розвиненій формі цей вид мислення властивий людям різних професій, що пов’язані з практичним аналізом, конструюванням.
Підґрунтям наочно-образного мислення є сприймання або уявлення; характерний для дошкільників і дітей молодшого шкільного віку. У розвинених формах таке мислення властиве людям тих професій, що пов’язані з яскравими уявленнями тих чи інших предметів або явищ (письменники, художники, композитори). Застосування наочності – це опора на наочно-образне мислення учнів.
Сутність теоретичного (понятійного, словесно-логічного) мислення полягає в тому, що завдання ставиться як теоретичне, для його вирішення потрібно застосовувати абстрактні, теоретичні знання.