Слово

Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. Слово складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити собою сукупність словоформ. У слові закріплюються результати пізнавальної діяльності людей, воно є засобом вираження, передачі та формування понять. 
Розмежовують лексичне і граматичне значення слова. Для словесних значень властива не тільки певна стійкість, але й змінність. Слова бувають одно- і багатозначними. У низці випадків семантика слова містить емоційно-оцінні компоненти, тобто слово виступає виразником почуттів, суб’єктивних оцінок, наприклад: “Та вже, тітусю, годі об сім…” (Г. Квітка-Основ’яненко). Залежно від певних ознак слова у мові об’єднуються в різні групи, ряди, розряди, наприклад, частини мови тощо. Серед слів виділяють: архаїзми, неологізми (аспект уживання в історичній перспективі); терміни, професіоналізми, діалектизми, арготизми та ін. (за сферою використання і поширення); антоніми, синоніми, пароніми, омоніми тощо (за семантико-звуковою співвідносністю). 
Слова характеризуються неоднаковою частотністю використання, яка в художніх текстах може залежати від тематики твору, автора, епохи. У зв’язку з цим виділяють “ключові” слова, яким властива відносно висока частотність уживання в тексті чи текстах певного автора. Проте кількісні показники не завжди відбивають особливості естетичного навантаження слів. Так, лексема “каменяр”, яка в поетичних творах І.Франка набула глибокого символічного змісту, вживається тут усього два рази. У мові художньої літератури слово виступає одиницею звукової, ритмічної, синтаксичної, семантичної організації тексту, що особливо яскраво простежується у поетичних (віршових) творах.