Мовлення

З раннього дитинства спілкування в дітей відбувається лише з близькими або добре знайомими людьми з приводу конкретної ситуації, у якій вони беруть участь. Здійснюється спілкування за допомогою ситуативного мовлення, яке складається з питань, що виникають у зв’язку з діяльністю, під час ознайомлення з новими предметами, явищами, потребою давати відповіді на запитання, висловлювати певні вимоги. Воно може бути зрозуміле співбесіднику тільки з урахуванням ситуації, про яку розповідає дитина.
Ситуативне мовлення – мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику лише за умови врахування ним ситуації, про яку розповідає дитина. Дитина розповідає про побачене короткими, неповними реченнями; замінює багато частин мови жестами і діями, які щось зображають, а назви речей або людей – займенниками. Під впливом людей, з якими дитина має справу, її ситуативне мовлення трансформується у мовлення, зрозуміле слухачам. Замість постійно вживаних займенників у мовленні з’являються іменники, що надає йому певної ясності. Ситуативний виклад переривається орієнтованими на співбесідника поясненнями.
Контекстне мовлення – зв’язне мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику на основі мовних засобів і не вимагає знання конкретної ситуації. Воно повно описує ситуацію, зрозумілу за відсутності безпосереднього її сприймання, потребує розгорнутого, вичерпного, логічного викладу, нових граматичних форм, без яких не зрозумілі переказ творів, розповіді про цікавий випадок, опис предмета. За структурою контекстне мовлення наближається до писемного, важливою ознакою якого є довільність. Контекстне мовлення повністю не витісняє мовлення ситуативне. Дитина користується ним залежно від характеру і змісту спілкування. Ситуативне мовлення домінує в розповідях на теми з власного побуту, під час переказу з використанням картинок.