Книга

Книга є невід’ємною складовою національної та світової культури і пройшла довгий шлях свого розвитку. Найдавнішою формою книги, яка одержала широке розповсюдження, був сувій, який дозволяв “згорнути” списану поверхню й розгортати її потім частинами, по мірі читання. Книга у вигляді сувою проіснувала в Єгипті, Греції, Давньому Римі до перших століть н. е., коли вона почала витіснятися більш зручною конструкцією, що збереглася до нашого часу – кодексом: книга зі сторінками, що перегортаються. Проте суть книги – носія інформації та досвіду – залишилася, змінилася лише її форма. Зошити, що складали кодекс, почали закривати дерев’яними дошками, прикріпленими шнурами до блоку – оправою. Найдавніші рукописні кодекси Київської Русі, що збереглися, написані кирилицею на пергаменті великого формату (фоліанти), датуються серединою ХІ ст. (Реймське Євангеліє, Остромирово Євангеліє, Ізборник Святослава) і свідчать про усталені вже тут традиції книгописання. 
Згодом у багатьох країнах намагалися віднайти способи механічного тиражування текстів. Спочатку (переважно на Далекому Сході) таким способом стала ксилографія – техніка, за якої текст певної сторінки чи зображення вирізали на дерев’яній дошці і з неї робили фарбою відбитки на папері. Поступове зростання міст, становлення університетської освіти, потреба широкого розповсюдження знань, наявні технічні можливості призвели до винаходу в 40-х рр. 15 ст. в Європі друкарства (Й. Гутенберг), хоча рукописна книга й після цього тривалий час продовжувала існувати поряд з друкованою. При переході від рукописної до друкованої суть книга не змінилася, зазнав зміни лише спосіб її виробництва і колосально зросла кількість випущених книг, отже, і їх доступність, зокрема в бібліотеках. 
Розповсюдження друкарства і книга сприяло зростанню загальної освіченості суспільства, промисловій революції, розвитку культури і науки. Поступово формувався стандарт друкованої книга: усталились її основні формати; запроваджено фоліацію (нумерацію книг), пізніше пагінацію (нумерацію стор.). У 70-х рр. 15 ст. починають з’являтися в книзі титульні аркуші. У тексті перших кириличних стародруків, надрукованих 1491 р. Ш. Фіолем у Кракові, є численні українізми, що свідчить про участь українців у складанні, редагуванні та друкуванні цих книг.
Кардинальних змін зазнає книга починаючи з 19 ст.; у першій третині 19 ст. на зміну ганчір’яному паперу ручного виробництва приходить машинне виробництво паперу з целюлози; напівручні процеси лиття окремих літер, складання друкарської форми та її відбиття на ручних дерев’яних верстатах були замінені друкарськими і наборними машинами.