Пісня

Пісня – словесно-музичний твір, який призначено для співу. Пісня має строфічну будову. Для неї характерно повторюваність віршів строфи, заспів і приспів, виразна ритмізація. Розрізняють народні пісні та пісні літературного походження. Дитячим пісням властива доступність і простота. Наприклад: українська народна пісня:

Бігла кізка топитися,

А цапочок дивитися,

Впала кізка в ополонку,

А цапочок за головку

Смик догори.

Пісня абеткова – абетковий вірш, який покладено на музику. Наприклад:

Абеткову пісеньку весело співать,

Абеткову пісеньку треба добре знать.

А, Бе, Ве – коник у траві живе,

Ге, Ґе, Де, Е – мама донечку веде,

Є, Же, Зе – по стежинці жук повзе,

И, І, Ї, Й – гріється на сонці змій.

Ка, еЛ, еМ – лисенятко під кущем,

еН, О, Пе – песик носиком сопе,

еР, еС, Те – в полі житечко росте,

У, еФ, Ха – я сміюся – ха-ха-ха!

Це, Ча, Ша – кіт в дорогу вируша,

Ща, Ю, Я – гарна пісенька моя.

Знак м’який Ь – помічник мовчазний,

Не мовчи, а абеточку учи!

                              (Слова С. Андрухович, музика В. Лепешко)

Пісня Великодня – прадавня обрядова пісня, що виконувалася під час найбільшого християнського свята – Воскресіння Христового.

Пісня-гра – пісня, що супроводжує дитячу гру. Наприклад: у грі “Подоляночка” одну дівчинку діти оточують колом і співають:

Десь тут була

Подоляночка,

Десь тут була

Молодесенька.

Тут вона впала,

До землі припала.

Личко не вмивала,

Бо води не мала.

Пісня жартівлива – фольклорний та літературний пісенний твір гумористичного чи сатиричного змісту (“Сіяв мужик просо”, “На поточку прала”, “Ой там, на точку, на базарі”). Наприклад: “Грицю, Грицю, до роботи”:

Грицю, Грицю, до роботи!

В Гриця порвані чоботи…

Грицю, Грицю, до телят!

В Гриця ніженьки болять…

Грицю, Грицю, молотити!

Гриць не здужає робити…

Грицю, Грицю, врубай дров!

Кахи-кахи! Нездоров…

Грицю, Грицю, роби хліб!

Кахи-кахи! Щось охрип…

Грицю, Грицю, іди їсти!

Дайте, дайте мені сісти!

Пісня купальська – календарно-обрядова пісенна поезія, що виконувалася перед початком жнив під час святкування Івана Купала. Вона збігається з датою літнього сонцестояння. На свято Купала молодь розважалася біля вогнищ, дівчата кидали в річку вінки, ворожили. Більшість купальських пісень присвячено темі кохання:

Ой, на Купала вогонь горить,

Ой, там Ганнусю перевозять.

Ой, помаленьку її везіте,

Її віночка не загубіте.

Її віночек рутвяненький,

Її Іванко молоденький…

Оповитий пісенною поетикою купальський обряд здавна приваблював багатьох письменників – М. Коцюбинського (“Як ми їздили до Криниці”), М. Стельмаха (“На Івана Купала”).