Поетика

Поетика – 1. Один із розділів теорії літератури, що розглядає основні закономірності розвитку художньої літератури як мистецтва слова: становлення та еволюція літературних родів і жанрів, течій і напрямів, стилів і методів; визначення загальної структурно-типологічних закономірностей розвитку літератури як системи; характеристика і класифікація історично стійких літературно-художніх форм і утворень (лірика, драма, поема, роман, байка тощо). Перший системний виклад поетики дав Арістотель у праці “Поетика” (4 ст. до н. е.). Незалежно від давньогрецької поетики теорія мистецтва слова була розвинена в стародавньої Індії та Китаї. У 17 ст. Н.Буало сформулював основний принципи поетики класицизму (трактат “Мистецтво поетичне”, 1674). Певний внесок у розвиток поетики зробив Г.-Е.Лессінг, а також представники німецької класичної школи.
2. Сукупність художньо-естетичних і стилістичних засобів, що визначають своєрідність того чи того виду мистецтва, певного літературного явища, твору – його внутрішню будову, специфічну систему його складників і їх взаємозв’язки (поетика театру, кіно, поетика бароко, романтизму, поетика роману “Вершники” Ю. Яновського тощо). Система художніх засобів твору включає поняття поетичної, або художньої, мови, яка відрізняється від інших функціональних видів мови особливостями звукової інструментовки, словником, синтаксисом та наявністю ритму; поет, тропів і фігур, використаних у художньому творі, – тобто всього того, що сприяє розкриттю художнього замислу автора.