Лірика

Лірика – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, у якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. 
У ліриці першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу інтимну атмосферу з витонченим емоційним станом, тобто – ліризм. До речі, ліризм притаманний і прозі (твори В. Стефаника, М. Коцюбинського, І. Липи, Ю. Яновського, О. Довженка та ін.), драмі (“Лісова пісня” Лесі Українки), зумовлюючи появу синкретичних жанрів, скажімо, вірша в прозі тощо. Оперуючи властивими їй зображально-виражальними засобами, лірика має свою якість, визначену конкретним змістом певної доби та панівними у ній стильовими струменями, естетичними вподобаннями тощо і водночас – ментальною свідомістю кожного етнічного середовища. Принаймні, така риса, як ліризм, – одна з базових ознак української душі, що позначається на національній поезії. 
Терміном “лірика” позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичним смислом, окреслюваних своїми формотворчими гранями у багатьох жанрах (балада, елегія, епістола, ідилія, етюд, монолог, мадригал тощо). Подеколи лірика умовно розмежовується на громадянську або політичну, пейзажну, інтимну, філософську тощо, хоч насправді всі ці групи наскрізь інтимізовані. Однак переживання і думки, виражені в ліричному творі, не ототожнюються з постаттю автора, з його внутрішнім світом, для цього запроваджується поняття його ліричного “Я” – так званого ліричного героя, на підставі якого витворюється цілісне уявлення про творчість поета. Ліричний герой пояснює специфіку ліричного характеру у всьому багатстві проявів душевного життя, узагальнює досвід художнього світосприйняття та творчого чину. Стосунки між автором та ліричним героєм трактуються як зв’язки між прототипом та створеним на його основі художнім образом. 
Лірика – не синонім поняття “поезія”, вона наповнює його естетичним змістом, який можна назвати “арістократизмом духу”, що спонукає людський геній до осягнення ідеалів краси та істини.