Ліричний герой

Термін з словника-довідника

Section 1

Ліричний герой – друге ліричне “Я” поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Водночас ліричний герой не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. 

Джерело:

Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р.Т. Громʼяка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. Київ : ВЦ “Академія”, 2007. 752 с. 

Ліричний герой

Ліричний герой

Ліричний геройавтор у процесі самовираження, об’єктивований першою особою ліричної оповіді. Поняття “ліричний герой” з’явилося внаслідок усвідомлення, що автор ніколи повністю не втілюється у своїх творах, навіть коли щиро промовляє від власного імені, зізнається в особисто пережитих почуттях.

Джерело:

Моклиця М. Вступ до літературознавства : посібник для студентів філологічних факультетів. Луцьк, 2011. 467 с.

Ліричний геройобраз виражальний. Його можна простежити і як суб’єкта мовлення (І особа − суто граматично), і як суб’єкта мислення (концептуальний вимір), і як суб’єкта емоційного вияву (причому тут можливе відчуження, коли “я” ховається під маскою “іншого”). Цікавим є вираження ліричного героя через другу (ти) або навіть третю особу (хтось). Якщо ліричний герой близький до автора (поки не доведено протилежне) − лірика автопсихологічна, наприклад “Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав. Ані не долюбив. І не жив. І не жаль” (В. Стус). Якщо ж ліричний герой виразно “не такий” (інша стать, чужий час, а також стани, несумісні з можливістю про них розказати, як-от смерть), − лірика рольова, наприклад: “...Я не мав меча, то був лютні гриф” (ліричний герой Ю. Андруховича – давно покійний середньовічний поет), “Зле мені, Господи, зле мені, зле мені, зле мені. Шерсть вигасає і сльози мої руді…” (ліричний герой Р. Скиби – вурдалак). У рольовій ліриці ліричний герой – образ підкреслено умовний. Іноді ця умовність театральна, але частіше створює ефект очуднення.
Інша класифікація образів, якою Ви можете скористатися, − пластичні (зорові, слухові, дотикові, збазовані на відчутті смаку й запаху), як-от “...і листя пожовкле вітри рознесли” − і непластичні (абстрактні, ближчі до поняттєвого мислення): “Все йде, все минає”. Серед пластичних образів варто пошукати синестезію − поєднання (точніше, взаємопроникнення) відчуттів: слухове як зорове, зорове як дотикове, дотикове як смакове тощо. Наприклад, “...як яскраво вогні покололи темноликі дзеркала ріки” − у непоетичному баченні це був би суто зоровий образ, а тут зорове несподівано передається через дотик. В. Антоничамузики кип’яток” – звук через дотик. Синестезія є виразною ознакою модернізму як літературного стилю.

Джерело:

Горбань А.В. Теорія літератури : навчальний посібник. Житомир : ЖДУ імені Івана Франка, 2020. 233 c.