Василь Стефаник (1871–1936) – український письменник, неперевершений прозаїк, громадський діяч, політик.

У 1883 р. В. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Стефаник-гімназист намагався пробувати сили в літературі. В. Стефаник у зв'язку зі звинуваченням у нелегальній громадсько-культурній роботі був залишений навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з І.Франком, з яким потім підтримував дружні зв'язки.

Після закінчення гімназії (1892 р.) В. Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Замість вивчення медицини він поринає в літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна громада”. Більшість студентів, які належали йому, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і В. Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками. Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіциста. 

Перша збірка роману – “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899 р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання та цікаві відгуки таких літературних авторитетів, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала значною віхою в розвитку української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

У 1900 р. вийшла друга збірка В.Стефаника – “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Третя збірка роман В. Стефаника – “Дорога”, вийшла у світ 1901 р. Новели про трагічні людські долі, уміщені в них (“Катруся”, “Новина” та інші), належать до найбільших вражаючих сил художньої правди творців Стефаника. У 1905 р. вийшла у світ четверта збірка письменника – “Моє слово”, якою завершився перший етап творчої діяльності В.Стефаника.

Другий період почався в 1916 р. під час потрясінь, пов'язаних з імперіалістичною війною, розпадом Австро-Угорської імперії тощо. У 1916 р. В. Стефаник пише нову “Марія”, яку присвячує пам’яті І. Франка, і шість роману, які склали п'яту збірку – “Земля”, видану у 1926 р. У них розповідається про трагічну долю галицького селянства під час світової війни (“Дитяча пригода”, “Вона – земля”, “Пістунка”), пробудження національної свідомості (“Марія”) та поразку визвольних змагань (“Сини”). До 1933 р. В. Стефаник опублікував ще більше десяти автобіографічних та романів та белетризованих спогадів.

До самої смерті В. Стефаника не полішало бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. Узагалі для художнього методу письменника цього періоду характерне поєднання експресіонізму з натуралістичними тенденціями, а твори воєнної тематики проникнуті пацифістським настроєм.

У 1941 р. в будинку письменника у с. Русове відкритий літературно-меморіальний музей. У 1996 р. на честь В. Стефаника була випущена поштова марка України. У 1971 р. у Львові встановлено пам'ятник В. Стефанику перед входом до Львівської наукової бібліотеки, яка носить його ім'я так само, як і Прикарпатський національний університет.