Русова Софія (1856–1940) – представниця національно-визвольного руху українського народу, перший педагог-теоретик серед українських жінок, автор підручників, досліджень із педагогіки та історії, письменниця, літературознавець, перекладачка, керівник дошкільної та позашкільної освіти в уряді Першої Української Народної Республіки. 

У 15 років С. Русова організувала свій перший дитячий садок на 20 вихованців. Основні її праці: “Націоналізація школи” (1917 р.), “Нова школа” (1917 р.), “Дошкільне виховання” (1918 р.), “Початкова освіта, засоби її проведення” (1918 р.), “Теорія і практика дошкільного виховання” (1924 р.), “Єдина діяльна (трудова) школа” (1923 р.), “Дидактика”. (1925 р.). Не один раз видавався і перевидавався “Український буквар” С. Русової. 

Частиною української історії С. Русова стала як видатний педагог, автор концепції національного виховання. Протесті багатьох років її творів з педагогіки, а також мемуари та щоденні записи були закриті від громадськості. Освітня діячка глибоко усвідомлювала важливість чіткого визначення мети та завдань виховання як для теоретичної розробки педагогіки, так і для практичної діяльності кожного вчителя, вихователя. Проаналізувавши стан освіти в країнах Західної Європи, вона дійшла сумного висновку, що школа в Україні також з цими державами відстала і занедбана. Протест рівня розвитку психологічної та інших наук про людей давав можливість створення такої школи, яка забезпечувала розвиток природних творчих завдань і здібностей дітей, допомагала молоді стати на шлях самостійної, чесної, творчої праці, школи, що відповідала інтересам кожної дитини і всього українського народу.

Стрижневими ідеями філософсько-соціальних і педагогічних поглядів С. Русової стали гуманізм, демократизм, відродження й утвердження високих духовних цінностей українського народу, його культури, національної школи, системи освіти. Вони формувалися на основі глибокого вивчення і критичного осмислення праць видатних представників української, європейської та світової філософії, соціальної та педагогічної думки, а також у результатах громадсько-педагогічної діяльності. С. Русова наполягає, щоб виховання почалося з народження дитини. Засобами колискової, забавок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо має сприяти залученню дітей до національної культури та етнізації особистості. Найдієвішим засобом національного виховання С. Русова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення та світосприйняття, виробляє її художньо-образне мислення, засвоює свою мораль, історичний досвід народу тощо. Вона писала: “Кожне оповідання мусить бути, перш за все, художнє, давати дітям свою красу, своїм змістом радість, радістю викликати думку, чарувати й серце, й розум”.