Сонет

Сонет класичний, італійсько-французький – старовинна канонічна форма вірша, яка виникла в ХІІІ ст. в Сицилії. 14-рядковий вірш, написаний 5- чи 6-стопним ямбом. Цей розмір для сонета використовується у східнослов’янських, англійській, німецькій, голландській та скандинавських літературах. У італійській та іспанській поезії його замінює 11-складник, у французькій – 12-складник, у польській – 13-складник. Поділяється на два катрени і два терцети, використовується п’ять рим у певному порядку: abba/abba/ccd/ede. Прикладом такого класичного сонета є поезія М. Зерова “Київ з лівого берега”:

Вітай, замріяний, золотоглавий
На синіх горах… Загадався, спить,
І не тобі, молодшому, горить
Червлених наших днів ясна заграва.
Давно в минулім дні твоєї слави.
І плаче дзвонів стоголоса мідь,
Що вже не вернеться щаслива мить
Твого буяння, цвіту і держави.
Але, мандрівче, тут на пісках стань,
Глянь на химери барокових бань,
На Шеделя білоколонне диво:
Живе життя, і силу ще таїть
Оця гора, зелена і дрімлива,
Ця золотом цвяхована блакить.

Має певні нормативи щодо змісту та його компонування: катрени є своєрідним заспівом, у якому формулюється тема (1-й катрен), поглиблюється і наступає її злам (2-й катрен), а терцети є виспівом (розв’язкою): у 1-му терцеті дається тема, антитетична тій, яка фігурувала спочатку, а 2-й терцет розв’язує суперечність між тезою і антитезою, утворюючи т. зв. “сонетний замок”. Форму сонета розглядають як філософську, бо в його композиції вбачається гегелівська тріада: теза, антитеза і синтез.
Найбільшого розвитку сонет досяг у творчості Ф. Петрарки (1304–1374), який остаточно встановив число і порядок рим у творі. 
За час свого застосування в поезії сонет виявив себе у двох різновидах – у класичному або італійсько-французькому та в шекспірівському або англійському. Перший оригінальний український силабічний сонет зустрічаємо у творчості А. Метлинського – “Бандура”. О. Шпигоцький у формі сонет переробив один із віршів Сапфо. До сонетів зверталися Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Ю. Федькович, Б. Грінченко, Леся Українка. Найповніше свої можливості С. розкрив у творчості І. Франка:

Голубчики, українські поети,
Невже вас досі нікому навчити,
Що не досить сяких-таких зліпити
Рядків штирнадцять, і вже й є сонети?
Пятистоповий ямб, мов з міді литий,
Два з чотирьох, два з трьох рядів куплети.
Пов’язані в дзвінкі римові сплети -
Лиш те ім’ям сонета слід хрестити.
Тій формі й зміст най буде відповідний;
Конфлікт чуття, природи блиск погідний
В двох перших строфах ярко розвертаєсь.
Страсть, буря, гнів, мов хмара, піднімаєсь,
Мутить блиск, грізно мечесь. Рве окови,
Те при кінці сплива в гармонію любови.

Вершиною розвитку українського сонета можна вважати творчість поетів-неокласиків М. Зерова, П. Филиповича, М. Рильського, Ю. Клена, М. Драй-Хмари, а також Б. Антонича, Є. Маланюка, М. Ореста, А. Малишка, Д. Павличка. 
Сонет “безголовий” – форма вільного сонета, композиція якого включає один катрен і два терцети. Зразком є поезія М. Філянського “Як весело між вас…”:

Як весело між вас, зелені, повні хвилі,
Як пісні весело з-над вас самій летіть
І, поглядом німим з могили на могилу
Літаючи, про час, про інший, гомоніть...
А там, далеко ген, де берег ваш синіє,
Як гарно марити, що серце й там замліє,
Заллється радістю, уп’ється, затремтить,
Що чорний сум землі вже тихне, вже німіє,
Що вже проснувся Пан, і в струни золотії
Вінок трояндовий – між смішками – летить.

Сонет “перевернутий” – форма вільного сонета, строфи у якому розташовані у зворотному від класичного порядку: 1) два терцети і два катрени:

Десь, кажуть, є край той, де доля зорить,
Де серце надбите не стогне щомить,
Де люди не знають незгоди.,
Де щастя рожеве сія та горить,
Де сповнено кожне бажання та хіть,
Де мрія й є право свободи.
І люди шукають країни тії,
В ній бачать свої ідеали, -
Шукають і будуть шукати її,
Як перш колись другі шукали.
А тільки б подати їм світло святе,
Щоб люди не стали сліпими, –
Побачити б миттю, що щастя злоте
Блищить та хожає між ними.  

                                                     (І. Стешенко)

Широко застосовувався у творчості французьких символістів (Ш. Бодлер, П. Верлен). 
Сонет половинний, напівсонет – оригінальна форма семивірша: поєднання одного катрена і одного терцета, при цьому два вірша терцета римуються між собою, а третій – з якоюсь парою віршів катрена. Трансформований напівсонет представлений у творчості С.Крижанівського:

Де антологія – питаю Вас, -
Присвячена поетам і сонетам?
Немає часу? А чому є час?
Вину? Знанню? Лаурам і Джульєттам?
Стрибків, ривків і пристрастей хвилинних
Поезія й наука не терплять,
Як і сонети справжні – половинних.

Сонет “хвостатий” – форма вільного сонету, у якій до 14-ти рядків класичного сонету додається 15-й рядок, який здебільшого римується з 13-м, становлячи другий “замок”. Зразком такого сонета є поезія П. Филиповича “Гете”.

Минули пристрасті, змагання і труди,
А він ще промовля з погаслого сторіччя.
Одверте і ясне горить його обличчя,
І пильно в далечінь сягає зір твердий.
Мов цвинтарні гаї, сплять ваймарські сади,
В Європі збройний гук і чад середньовіччя.
Але на обрії зростає робітнича
Республіка – і він вдивляється туди.
Не вертерівський жаль, не олімпійський спокій,
Що крізь мінливі дні і бистроплинні роки
Шукає сяєва незмінної краси, –
Із Фавстових рамен старі зірвавши шати,
Бажання все спізнать і дум порив крилатий
У спадщині своїй найкращій віддаси
Тим, що воліють світ новий побудувати.

Сонет білий – форма вільного сонету, у які дотримано усіх жанрових ознак класичного сонету, але відсутня рима (Д. Павличко “Голгофа”):

Це страшно, як людину розпинають,
Не йнявши віри їй, що Бог вона;
Плювками прибивають до хреста
Невинну душу, генієм пойняту.
А ще страшніше, як знімають ката
З охрестя справедливої ганьби,
Навколішки стоять довкруг мерця
І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.
Одна голгофа споконвік була:
Розбійник і творець висіли поруч,
І в темряві не розрізняли їх.
Та ми повинні бачити при світлі,
Де вбитий Бог, а де всесвітній хам,
Що перед смертю розпинав народи.

Сонет шекспірівський, англійський – розвинувся у творчості В.Шекспіра. За формальними вимогами простіший, ніж класичний (італійсько-французький) сонет. Має три катрени, які не пов’язані між собою фонетичним уподібненням рим, а двовірш має парне римування.

ВАСИЛИСК
Собі за знак я вибрав василиска:
Над стягами – його жорстокий зів,
І, сповнений отрутою князів,
Горить мій василиск у пітьмі бойовиська.
Невільничая гадь, що – завжди, скрізь і близько
Біжить од царськости його, що гнів
Убрав у силу дивную огнів
І ударяє їх безжалісно і різко.
Я взяв собі за знак - немилосердя,
Що надо мною – втіленим драконом;
Його брильянтове, сліпучеє осердя
Дарує зло палахкотливим сконом.
На свисти, на виття, на полохливі кроки
У світлі білому цвіте мій гордий спокій.      

                                                                     (Ю. Липа)

Сонет “кульгавий” – форма вільного сонета, один з віршів має інший, довший або коротший, розмір, ніж решта. Наприклад, сонет М. Зерова “Князь Ігор”, де в останньому вірші замість 5-стопного ямба використано 6-стопний:

Князь Ігор очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним.
Далека Русь за обрієм багряним,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважає князь на віщий спів:
«Нум, русичі, славетні дні спом’янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До лукомор'я голих берегів».
А любо Дону шоломом зачерпти!
Одважний князю, ти не знаєш смерти,
Круг тебе гуслі задзвенять, тебе
Від забуття врятують і полону.
В стременах став, зорить. А кінь гребе
І ловить ніздрями далеку вогкість Дону.

Сонет-акровірш – форма вільного сонета, у якому перші літери кожного з 14-ти рядків творять певне слово або словосполучення:

Хуртовина скажена в’ється в полі.
Аж свище вітер. Вже нема доріг.
Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг,
Жадання повний вдома буть, – ніколи!
Инакше, як до хаоса сваволі,
Вести не може божевільний сніг.
Елегій чарівних та знання любих втіх
Уже не знати нам у сніговім околі.
Кривавий розіп’явсь над світом смок,
Розпуста з голодом ведуть танок…
А нам?.. Чи жде нас де краси країна?
І глас роздавсь, мов великодній дзвін:
“Надії промінь я – не труп, не тінь,
А край краси і правди – Україна!”              

                                                    (А. Казка)

Сонети вільні – поетичні форми, близькі до сонетної, але від класичних сонетів відрізняються окремими ритміко-композиційними елементами, зокрема, зміною загальної конфігурації рим та зміною кількості стоп або рядків. Це “хвостаті”, “кульгаві”, “безголові”, “кострубаті” сонети, а також брахісонет, сонетоїди, “перевернуті” сонети тощо.