Строфа

Строфа – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі і виділяється за рядом ознак: клаузула, рима, римовий інтервал, розмір, синтаксична завершеність мовного періоду, літературний канон. Найбільша ритмічна одиниця поетичного твору. Відділена від суміжних поєднань, віршів великою паузою, завершенням римового ряду, комбінацією розмірів, представлена ритміко-синтаксичною цілісністю. Особливості першої строфи твору зазвичай переносяться на всі наступні строфи. Характер строіи, обраної поетом, залежить від змісту вірша і естетичних смаків митця, від завдань, які він ставить перед собою.
Великі жанрові форми вимагають складних строф, пісенні твори – простих для відтворення і запам’ятовування тощо.
Строфи прості – дво-три- та чотиривіршеві строфи: дистих (двовірш), терцет, катрен.
Строфи складні – строфи, що включають більше, ніж чотири вірша, - п’ятивірш (пентина), секстет, октет, нона та ін.
Строфіка – розділ віршознавства, який вивчає строфи, класифікує, досліджує їх історію та зв'язок з іншими літературними явищами.
Строфічне кільце – композиційний прийом, суть якого полягає в тому, що певні елементи (віршові рядки) повторюються на початку і в кінці строфи, утворюючи своєрідну рамку. Властиве рондо та тріолету.
Строфоїди – твори, у яких поділ на строфи ледь помітний; у них групи, подібні до строф, мають довільну кількість віршів, свій власний спосіб римування. Приклади строфоїдів можна знайти у творчості поетів, схильних до епічної манери письма.

О, повернись, якою Ти була
Сто літ тому, і тисячу, і вчора!
…Отруйні ріки вбрід перебрела.
І княжі тіні похилили чола.
Ти Русь. Ти давня. Київська. Ще та,
чий меч святили у соборах Лаври,
І на рельєфах древнього щита
Світився горем профіль Ярославни!
Був вітер – сторож всіх твоїх границь.
Був теплим дух великих медозборів,
І темним – пурпур княжих багряниць,
І світлими – хрести Твоїх соборів.
Невже ж до нас Твій голос не озветься,
Коли нащадки ходять по гробах?!
На тій землі, де зводили фортеці,
Тепер стоїть бетонний саркофаг.
Уламки смерті робот підмітає.
І квітки вже сахається бджола.
Спитай в Дніпра – чи він ще пам'ятає
Тебе таку, якою Ти була?
О, як за все, що зроблено, простити?
В яких віках засне оця біда?
…Приходив князь. Хотів киян хрестити.
Але була вже мертвою вода.              

                                                        (О. Пахльовська)