Рондо

Рондо досконале, подвійне – завершена віршова рефренна форма, що твориться на основі катренів. Складність цієї форми в тому, що всі чотири вірші першого катрена закінчуються чотирма наступними катерами, які мають ті ж рими. Далі йде заключний катрен на всі ті ж рими; перше слово чи словосполучення першого вірша перший катрена повторюється в іншому смисловому зв'язку після кінцевого катрена. Якщо за основу береться не катрен, а 5- чи 6-тивірш, кількість віршових груп у такому рондо відповідно зростає. Найбільш властиве французької поезії. В українській літературі до цієї форми звертався А. Казка:
Як холодно мені, мій любий, стало!
До мене знов і знов самотність надійшла,
Журба душею міцно знов опанувала,
А Радість, плачучи, від мене геть пішла.
Чудова квітка, що в серці розцвіла,
Що хвилі запашні від себе відкидала,
Зів'яла враз… Яка наївна я була –
Яко холод мені, мій любий, стало!
Примхливо щастя котить ніжкою кружало:
Угору - радість, вниз – у серці мла…
Як мало Щастя із тобою я зазнала –
До мене знову і знову самотність надійшла.
З докором кажеш ти, що нібито я зла:
Через пригоди лиш обачною я стала.
Що ж, помилилась знов, що тугу я збула:
Журба душею міцно знов опанувала.
А як раділа я, що Щастя відшукала,
Що в серці нижньому твому його знайшла,
Але лиш мент: все зникло… Доля ошукала,
А Радість, плачучи, від мене геть пішла.
О, чим я Радості сріблястого крила
До серця мрійного твого не прив'язала?
Чом стримати твій літ, мій сокіл, не змогла
І лиш тужливо, з болем в серці, промовляла:
“Як холодно мені…”

Рондо просте – рефренна поетична форма, 13-ти віршова поезія, яка поділяється на три строфи (5+3+5) з певною схемою римування: aabba/aab/aabba. Початкове слово або словосполучення в такому рондодається після 2-ої строфи у вигляді короткого четвертого вірша і 3-ої строфи у формі короткого шостого віршу, що творить певний лейтмотив:
Ой снігу, снігу випало якого!..
Ой повторю на деревах скрізь буйного!..
Стрій яблунь, після груш сія принадно
В цвіту весь; ген гаю непроглядна
Синіє глиб, мов привид сна ясного.
Я хочу в цей мент лише одного:
Снить в тиши гайовій віки безвладно,
Пить срібне марево, шептать безладно:
– Ой снігу-снігу!..
В душі від кольорів снігів білого
Все, що було бурхливого чи злого, –
Все тихо вснуло… Ум лиш безпорадно
Снує крізь сон рій тихих дум нескладно,
Але і сам він уже не був. зна, для чого…
“Ой снігу-снігу…”              

                                                      (А. Казка)