Винниченко Володимир (1880–1951) – видатний письменник, публіцист, суспільно-політичний діяч, автор першого українського фантастичного роману.

Центром його шукань, мрій, згадок, страждань була Україна,  а метою життя було служіння визволенню всього трудового людства всіх народів і націй Землі, творення загальнолюдських невмирущих цінностей. За політичну діяльність неодноразово піддавався арештам. Весною 1917 р. став членом Центральної Ради, згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. У листопаді 1918 р. став головою найвищого органу УНР Директорії. У 1919 р. емігрував за кордон, в Україну повернувся в травні 1920 р. Наприкінці серпня 1920 р. полишив Україну, переважно проживав у Франції. В. Винниченко – один з редакторів журналу “Дзвін”.

Вражає творча активність В. Винниченка: за все життя він написав більше 100 оповідань, п’єс, сценаріїв, статей, трактат “Відродження нації”, 14 романсів, 40 записних книжок. Серед незакінчених творів – роман “Хмельниччина”, задуми “Монографія визволення”, “Роман боротьби”, “Хроніка великого зрушення”, “Роман мого життя” та ін.

Прозові твори: романи “Рівновага”, “Чесність з собою”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”, “Сонячна машина” (перший український фантастичний роман), оповідання “Момент”, “Салдатики”, “Федько-халамидник”, “Студент”; драматичні твори “Дисгармонія”, “Базар”,  “Чорна Пантера і Білий Медвідь”.