Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770–1831) – один з найвидатніших німецьких філософів, чільний представник німецької класичної філософії, об’єктивний ідеаліст.

Філософія Гегеля – вершина німецького класичного ідеалізму кінця XVIII – початку XIX ст. За основу всіх явищ природи і суспільства Гегель приймав духовне першоначало. Він називав його “світовим духом”, “абсолютною ідеєю”, “світовим розумом”. “Абсолютна ідея” – об’єктивна, ні від кого і ні від чого незалежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива. Вона є основою гегелівської системи об’єктивного ідеалізму.

Найбільш змістовним етапом розвитку абсолютної ідеї є початковий її етап, де Гегель розглядає власне багатство самої цієї ідеї:  

1. Учення про буття, де Гегель уперше обґрунтував ним створений один з основних законів діалектики – закон взаємного переходу кількісних змін у якісні – і визначає ті категорії (поняття), які цей закон конкретизують – кількість, якість, становлення, міра, перехід, визначеність, стрибок. 
2. Учення про сутність, де Гегель зосереджує свою увагу на суперечливості буття, як першооснови будь-якого руху, будь-якої життєвості і яка міститься у самих речах і явищах, іманентно їм притаманна. “Принцип усілякого саморуху, – писав Гегель, – є не чимось іншим, як зображенням суперечності”. У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення – закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо. Розробка Гегелем вчення про суперечливість всього, що нас оточує, – найвище досягнення світової філософії XIX століття, надбання високої гуманітарної культури, результат проникнення мислення людини у фундаментальну, глибинну сутність всіх речей і явищ дійсності.
3. Учення про поняття. На цьому етапі абсолютна ідея збагачується новим змістом, утворюючи поняття логіки. Гегель розглядає поняття загального, особливого й одиничного, їх суперечливість.

Крім того, філософська думка Гегеля знайшла своє відображення в філософських принципах, які полягають у переході від абстракції до історизму, системності, конкретики і суперечності:

1. Принцип сходження до конкретного від абстрактного. Це головний діалектичний метод пізнання. Глибоке конкретне знання, що об’єднує особливе і загальне відбувається через пізнання беззмістовного і загального шляхом поглиблення знань.
2. Принцип історизму. Будь-який об’єкт пізнання є результатом процесу розвитку. При цьому пізнання враховує історичний вимір об’єкта. Гегель вважає, що історичний і логічний аспекти збігаються.
3. Принцип системності. Реальний світ розглядається як єдине ціле, в якому всі елементи взаємопов’язані один з одним в необхідній мірі. Примітно, що система розвивається не за елементами, а цілком.
4. Принцип протиріччя. Це причина і першопричина розвитку. Воно може зруйнувати сталу систему і побудувати абсолютно нову.