Фонематичний слух

Фонематичний слух – здатність людини до аналізу і синтезу мовних звуків; мовленнєвий слух, що передбачає розрізнення звуків мови як фонем і цим сприяє осмисленню граматичної форми і значення слів. Фонематичний слух дає змогу правильно розуміти й вимовляти ці слова. Фонематичний слух розвивається в процесі навчання розрізняти й вимовляти фонеми в переддошкільному, дошкільному і шкільному віці. Фонематичний слух має важливе значення в навчанні мови, зокрема орфоепії та орфографії.
Сформований фонематичний слух передбачає розвиток багатьох умінь, визначальними серед яких є такі: уміння чути окремі звуки в слові, виокремлювати звуки в словах і складати зі звуків слова; уміння розрізняти на слух всі звуки мови, які належать до різних фонем, не змішуючи їх один із одним; уміння співвідносити почутий звук із певною фонемою мови.
Фонематичний слух відіграє провідну роль у становленні й функціонуванні всіх видів мовленнєвої діяльності, бо він здійснює операції розрізнення й впізнавання фонем, які складають звукову оболонку слова. Фонематичний слух під час засвоєння звукового боку мови виступає двічі: один раз на його основі подається зразок, другий раз – результат дії. Головною умовою засвоєння звукового боку мови є чітке розрізнення звуку заданого й звуку, який дитина вимовляє реально. Як стверджують науковці, безумовно правильно дитина чує лише ті звуки мовлення, які вміє вимовляти.
Задля розвитку фонематичного слуху необхідні такі умови: постійне повторення зразка; розрізнення звукокомплексів за значенням; реалізація заданого акустичного еталона.