Диференційований підхід

Диференціація як принцип навчання в школі передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному або групі учнів учитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності і цим самим створює сприятливі умови для розвитку і навчання кожного. 
Диференційоване навчання спрямоване на оптимальний інтелектуальний розвиток кожного учня і передбачає насамперед відповідне структурування змісту навчального матеріалу згідно з типологічними особливостями учнів. Індивідуалізація – основа диференціації. Лише знання індивідуальних  типологічних особливостей учнів надає змогу продиференціювати їх, згрупувавши якнайкраще для якісної освітньої діяльності. Індивідуалізація і  диференціація навчання та виховання не можуть існувати одне без одного, це взаємопов’язані процеси соціалізації учнів.
Розрізняють: зовнішню (профільну) і внутрішню (рівневу) диференціацію. Терміном “зовнішня диференціація” позначають таку організацію освітнього процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін “внутрішня диференціація” застосовують до такої організації освітнього процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.
Усі диференційовані завдання можна звести до таких: диференціація за ступенем самостійності та за ступенем складності завдань. При диференціації за ступенем самостійності всім учням пропонується завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів. Зокрема, кількість інформації про хід розв’язання допускається від найбільш повної до найстислішої.
Інформація також варіюється за характером: конкретизація завдання; розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання; указівка на прийом розв’язання, навідні питання, наочне підкріплення тощо. У завданнях першій групі учнів вказується лише мета, а шляхи її досягнення вони знаходять самі. Учням 2-ї групи дається підказка, на що слід звернути увагу під час роботи над завданнями. З учнями 3-ї групи детально розглядається послідовність мислительних операцій, необхідних для пошуку рішення.
Робота над такими завданнями надає учням змогу оволодіти раціональними прийомами розумової діяльності. Поступову кількість необхідної інформації для учні 2-ї і 3-ї груп зменшується. Проте зменшення залежить від сформованості в учнів певних навичок розв’язування пізнавальних завдань. Тому значну увагу слід приділяти навчанню учнів прийомів аналізу і синтезу, порівняння, абстрагування і узагальнення.
У сучасній початковій школі диференціація переважно здійснюється в класах, де навчаються різні за розвитком учні. Метою диференційованого навчання в початкових класах є: по-перше, запобігти прогалинам у знаннях або усунути їх, “вирівняти” підготовку учнів, збудити в них інтерес до навчання; по-друге, поглибити й розширити знання, вміння й навички школярів, задовольнити їхні різноманітні пізнавальні потреби.
У диференціюванні навчальних завдань для учнів початкових класів доцільні такі способи:
– зміст однаковий для всього класу, а для сильних учнів зменшення часу на роботу, збільшення обсягу завдання або ускладнення способу виконання; 
– спільне завдання для всього класу, а для слабких дітей допоміжний матеріал, що полегшує його виконання (зразок, таблиця, відповідь, схема тощо);
– використання на одному етапі уроку завдань різного змісту і складності для сильних і слабких учнів;
– самостійний вибір учнями завдання з кількох, запропонованих учителем на етапі закріплення;
– самостійний вибір учнями відповідного завдання на етапі засвоєння нового складного матеріалу.