Артикуляційний апарат

Артикуляційний апарат – органи мовлення, що складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків.

Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату: нижній, середній і верхній.

До нижнього належить апарат дихання – легені, бронхи, трахея та діафрагма. Їх функція – накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь.

Середній поверх – гортань – своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів (виступ щитовидного хряща у чоловіків називають адамовим яблуком, або кадиком) і двох рухомих пірамідальних хрящів. До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв’язки – дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Це дає можливість змінювати їх товщину і затискати їхні коливальні частини в різних місцях, що впливає на характер творення звуків. Голосові зв’язки, натягуючись, як струни музичного інструмента, під впливом струменя повітря вібрують і створюють музикальний тон. Цей тон є голосом. 

Верхній поверх – надставна порожнина (її ще називають надставною трубою), до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum) та м’яке піднебіння (velum), яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли м’яке піднебіння опущене, порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить через ніс. Порожнина рота має здатність змінювати свою форму й об’єм завдяки рухомим органам – губам, язика, язичка, м’якому піднебінню. Язик є одним із найважливіших органів звукотворення. Язик складається з трьох частин: кореня, спинки й кінчика. Спинка ділиться на передню, середню і задню. 

За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. 

Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу у творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння та язичок (у широкому розумінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і нижнього поверхів мовленнєвого апарата, сюди відносять ще діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й зв’язки).

Пасивні органи нерухомі й виконують у творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Слід зазначити, що не всі активні органи завжди є активними. Навіть найактивніший мовленнєвий орган – язик – при вимові звуків [б], [п] та інших губних і гортанного [г] є пасивним.