Багряний Іван (Лозов’ягін Іван Павлович) (1906–1963) – поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. У молоді роки вчителював (викладав малювання), обіймав низку посад у різних організаціях, працював на шахтах Донбасу, писав вірші, здійснював поїздки  Україною. Деякий час навчався в Київському художньому інституті, який не закінчив через фінансову скруту та політичну неблагонадійність.

Уходив до опозиційного літературного об’єднання “МАРС” (“Майстерня революційного слова”), його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію. Віршована поема “Ave Maria” (1929 р.) була заборонена цензурою, а історичний роман у віршах “Скелька” (1930 р.) спричинив звинувачення “в проведенні контрреволюційної агітації”. У 1932 р. був заарештований і провів 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ, після чого був засуджений на три роки заслання на Далекий Схід, звідки намагався втекти, але був спійманий. За спробу втечі отримав ще 3 роки ув’язнення.

Після повернення, у 1938 р. заарештований вдруге – цього разу за “участь у націоналістичній контрреволюційній організації”. Обвинувальний вирок не підписав і після двох років в’язниці (83 дні провів у камері смертників) восени 1940 р. через брак доказів був випущений на волю. Пережите описав в автобіографічному романі “Сад Гетсиманський” (1950 р.).

Під час німецько-радянської війни переїхав у Галичину, приєднався до українського підпілля. Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. Написав романи “Тигролови” (“Звіролови”), “Люба”, поему “Гуляй-Поле”.

У 1945 р. емігрував до Німеччини. Його памфлет “Чому я не хочу вертатися до СРСР?” (1946 р.) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми “переміщених осіб”. Редагував газету “Українські вісті”, заснував Українську революційно-демократичну партію (1948 р.), був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.