Просторічна лексика

Просторічна лексика (просторіччя) – сукупність слів, граматичних форм, або зворотів, що функціонують здебільшого в усному побутовому мовленні, а також літературній мові з метою надання зневажливої іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки характеризованим предметам, явищам, поняттям. Просторічні елементи, що перебувають на межі літературного вжитку, а то й виходять за його межі, – спотворені, помилкові комплекси в неграмотному оформленні (врем’я, звиняйте, скіко), згрубіла, знижена лексика, вульгаризми (брехати, гиржати, патякати, регіт, скиглити, тюхтій), – обмежено з етичних міркувань вживаються в розмовно-побутовому мовленні; в інших стилях, зокрема художньому (частково мові публіцистики), – просторіччя використовуються для мовної характеристики дійових осіб, для створення колориту живої розмовності; як стилістичний засіб просторічна лексика, часто в поєднанні з розмовною, використовується для сатиричного та гумористично-комічного увиразнення тону оповіді. Наприклад: О, якби-то Свої окремі мови мали Визискувачі, ошуканці, Падлюки, боягузи, вбивці. Було б з ними чесним людям Боротися легко (Д. Павличко); Дух цієї наволочі залишився той, що був (Я. Галан); Поганий, мерзький, скверний, бридкий, Нікчемний, ланець, кателик! Гульвіса, пакосний, престидкий, Негідний, злодій, єретик! За кучму сю твою велику Як дам ляща тобі я в пику, То тут тебе лизне і чорт! […] Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобі присниться біс! З твоїми сучими синами, Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс... (І. Котляревський). У діловому та науковому стилях просторічні елементи не поширені. 

Просторіччя – слова чи вирази, характерні для розмовно-побутової мови, що інколи мають відтінок грубості, зневажливості, фамільярності та функціонують на базі літературної мови: віддубасити (побити), рило (обличчя), тища (тисяча). У літературі просторіччя вживаються в мові персонажів зі стилістичною метою.