Децима

Децима – десятивіршова строфа, наприклад:
Піски завіяли, вітри сліди затерли,
Де караван у безвістях пропав,
Де бедуїн від спраги напівмертвий
Верблюда вбив і теплу кров смоктав.
Маячив він: “Десь гай, струмочок, став,
А тут чували з золотом, і перли…
Прокляті перли…” Бедуїн сконав.
А згодом караван розбійники обдерли
І продали каліфові. І він сказав:
“Спасибі їм. Ми врятували перли!”          (Г. Мазуренко)
В українській літературі децима виступає як строфа з довільним римуванням.
Децима – десятивіршова строфа, яка писалася ямбом або 4-стопним хореєм. Схема римування: ababccdeed. Винахідником уважається французький поет Малерб. Децимою користувалися українські поети І.Максимович (“Ода на перший день травня 1761 року”), І.Котляревський (“Пісня на новий 1805 год…”):
Глянь, Орфею, глянь із неба,
Дай кобзури мні своєй,
Мні іграти пісню треба,
Пісню гарную на ней.
Треба голос подимати,
З Новим годом поздравляти
Пана любого того,
Що і паном буть уміє,
І як батько не жаліє
Живота для нас свого.  (І.Котляревський)
З часом втрачає свій поважний зміст і використовується лише в травестіях (“Енеїда” І.Котляревського, творчість П.Білецького-Носенка, Я.Кухаренка):
Раз якось Феб ізбився з шляху,
Що рік провів йому з предвік;
Да й нарядив такого жаху,
Що всяк терпів чого не звик;
У Лівьї мерзли без кожуха,
А в нас – ні вон без каплауха,
Од спеки, духоти – розор;
Посмагли жаби у болоті,
Ведзі юга, тоска й нудоти,
І ніччю жевря темний бор.      (П.Білецький-Носенко)