Позакласне читання

Позакласне читання – складова частина шкільного предмета, що іменується читанням. Це різновид читання, який поряд з класним читанням відведено окремо місце в системі початкової освіти. Його метаючись – формувати в учнів стійку потребу самостійно й осмислено вибирати і систематично читати книги, спиратися на знання й навички, здобути на уроках навчання грамоти й класного читання.

Розбіжність між сутністю і назвою цього різновиду читання з'явилася в 70-х рр. ХХ ст. До цього, хоч у програмах з мов означало позакласне читання, годин для цього навчальним планом не відводилося. Передбачалося, що класовод разом з бібліотекарем організовують позакласне читання дітей. Для їх заохочення до самостійного читання пропонується проводити літературні ігри, вікторини, ранки, конкурси тощо. Позакласне читання контролювалося вчителем. Учень звітувався перед ним читацьким щоденником, у якому занотовував: ім’я автора, назву твору, про що твір, імена героїв. Отже, основною формою керівництва самостійним читанням була позаурочна робота з учнями, яка повинна була стимулювати самостійне спілкування учня з книгою.

Спостереження показало, що таке керівництво позакласним читанням учнів початкових класів не дає бажаних результатів. Можливе спеціальне навчання дітей правильної читацької діяльності. Тому були введені уроки позакласного читання, мета яких – навчити дітей вибирати розся в «морі» книжок і користуватися ними. У сучасній методиці основною ланкою в керівництві позакласним читанням стали не позаурочні форми роботи з книгою, а уроки позакласного читання. Так виникла невідповідність назви цього різновиду його змісту читання: позакласне читання, що здійснюється на уроках.