Публій Вергілій Марон (70–19 рр. до н.е.) – найуславленіший поет імператорського Риму. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Не маючи ораторських здібностей, він лише один раз виступив у суді, а потім повернувся до батьківського маєтку, де займався сільським господарством і літературною працею. 

Перші вірші молодого поета привернули увагу впливового на той час державного діяча, оратора та історика Асінія Полліона, який цікавився і літературою. 

Перший великий твір Вергілія – “Букопліки” (в пер. з гр. “Пастуші вірші”) – створений приблизно у 39 р. до н.е. У десяти еклогах (маленьких поемах) зображене мирне життя пастухів, їхні почуття, пов’язані зі світом прекрасної природи. У “Буколіках” автор пише про початок “золотої доби”, який настане після народження Божественного немовляти. 

Другий твір Вергілія – “Георгіки” (“Землеробські вірші”) – створений близько 29 р. до н.е. і теж присвячений людині і природі, але містить у собі цілком конкретні поради щодо землеробства, садівництва, тваринництва та бджільництва.

Після виходу “Буколік” Вергілій стає одним з найвідоміших і найпопулярніших римських поетів. Він уходить до літературного кола, очолюваного Меценатом – близьким другом Октавіана Августа. Саме Октавіану та Меценату поет присвячує свій наступний твір – дидактичну поему “Георгіки”, що писалася впродовж семи років (37–30 рр. до н.е.).

Найкращим твором Вергілія вважається епічна поема “Енеїда”, написана на прохання самого Октавіана Августа. Робота над поемою почалася у 29 р. до н.е. і продовжувалася до смерті поета.