Дрозд Володимир (1939–2003) – український письменник, прозаїк, поет, драматург, журналіст, публіцист, рецензент, редактор.  Одразу після школи став журналістом у районній газеті. Літературний дебют відбувся в журналі “Дніпро”, де він видав першу книжку новел та оповідань (“Люблю сині зорі”, 1963 р.) і одразу отримав літературне визнання і був прийнятий до Спілки письменників України.

Закінчивши в 1968 р. факультет журналістики Київського університету, працював у різних періодичних виданнях, зокрема, в республіканських газетах “Молодь України”, “Літературна Україна” та ін.

Почавши літературну роботу як новеліст і продовжуючи зрідка друкувати новели, В. Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману. Основні твори В. Дрозда – повісті й романи “Маслини” (1967 р.), “Семирозум” (1967 р.), “Ирій” (1974 р.), “Катастрофа” (1968 р.), “Спектакль” (1985 р.), “Листя землі” (1985–1990 рр.; роман нагороджений Шевченківською премією у 1992 р.).

З такими творами В. Дрозда, як повісті “Ирій”, “Замглай”, “Балада про Сластьона”, “Самотній вовк”, новели “Сонце”, “Три чарівні перлини”, “Білий кінь Шептало”, пов’язані досягнення химерної прози –  українського варіанта міфологізма, поширеного в літературі 70-х. Будучи представником химерної прози, розвиваючи її, В. Дрозд спирався на фольклор, творчість М.Гоголя, Лесі Українки. 

В. Дрозд є кавалером ордена “Знак пошани” (1989 р.) та ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (1999 р.), лауреатом літературної премії імені О. В. Головка (1981 р.) за повість “Земля під копитами”, Міжнародної премії Фундації Омеляна та Тетяни Антонович (США, 1992 р.), Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1992 р.) за роман-епопею “Листя землі”, Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя “Тріумф” (посмертно, 2017 р.).