Шевченко Тарас (1814–1861) – український письменник, поет, художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. У 1840 р. Т. Шевченко надрукував поетичну збірку “Кобзар”, а в 1845 р. видав на власні кошти “Живописну Україну” – серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: “Кавказ”, “Єретик”, “Великий льох”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим…” та всесвітньо відомий “Заповіт”. 

У 1860 р. Т. Шевченко склав, а наступного року видав “Буквар южноруський” для недільних шкіл. Після азбуки в ньому подавалися тексти виховного спрямування, кращі зразки усної народної творчості. Буквар Т. Шевченка став помітним явищем у тогочасній методиці читання: у ньому знайшли відображення прогресивні педагогічні ідеї того часу і були поєднані вимоги народної та наукової педагогіки. Зокрема в цій невеликій за обсягом книжечці (24 стор.) були абетка з великих і малих, друкованих і писаних літер, склади, тексти для читання й засвоєння напам’ять, цифри до 100. Т. Шевченко відкинув застарілий і важкий буквоскладовий метод навчання грамоти і спрямувався до нового та ефективного звукового аналітико-синтетичного методу навчання читання. Подані в Шевченковому “Букварі…” тексти для читання і запам’ятовування – це переважно яскраві взірці української усної народної творчості національно-патріотичної та морально-релігійної спрямованості.

Учені зазначають, що відому повість Т. Шевченка “Близнята” слід віднести до художніх педагогічних творів, бо в ній розкрито ідеал освіченої людини як людини широкої розумової культури і всебічних знань, здатної застосовувати їх практично для національного блага, та постійно перебувати в стані самоосвіти і самовиховання. Творчість Т. Шевченка підтверджує, що хоча Великий Кобзар не був професійним педагогом, однак від природи володів  найціннішою професійно-педагогічною рисою – любов’ю до дітей, тому не лише прагнув до роботи над рідномовними підручниками для народної освіти в підневільній Україні, а у своїх поетичних, прозових творах і листах висловив цінні думки з питань народної освіти й виховання, порушив низку гострих педагогічних проблем, більшість з яких суттєво збагатили національну педагогіку, ввійшли в її золотий фонд, не втратили свого значення в сьогоденні.