Квітка-Основ'яненко Григорій (Квітка Григорій Федорович) (1778–1843) – український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч, основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Г. Квітку-Основ'яненко вважають батьком української прози.

Народився в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походити його псевдонімом – Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі. У 1793 р. Г. Квітка-Основ'яненко як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана. У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу. У 1806 р. Г. Квітка-Основ'яненко подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

Г. Квітка-Основ'яненко став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 р. – його директор), Благодійного товариства (1812 р.), Інституту шляхетних дівчат (1812 р.), Харківської губернської бібліотеки (1838 р.) (сам збирав кошти на її відкриття).

З 1827 р. Г. Квітка-Основ'яненко почала писати прозу і драматургію: “Маруся”, “Салдацький патрет”, “Мертвецький Великдень” та ін. У 1840 р. Г.Квітка-Основ'яненко очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного працівника.

Г. Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину: комедії: “Сватання на Гончарівці”, “Шельменко-денщик”; літературно-публіцистичні статті: “Супліка до пана видавця” та ін.; історико-художній нарис “Головатий”; фейлетон “Письма Фалалея Повінухіна”; жартівливі вірші “Шпигачки”; романи: “Панхалявский”; повісті: “Ганнуся”, “Панна сотниківна”, “Конотопська відьма”, “Маруся”; оповідання: “Салдацький патрет”, “Купований розум”, “Пархімове снідання”, “Перекотиполе” та ін. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів.