Висота голосу

Висота голосу – це суб’єктивне слухове відчуття частоти звуку, утвореного в результаті проходження повітря між голосовими зв’язками, які періодично змикаються і розмикаються. Чим частіше коливаються голосові зв’язки, тим вище голос.
Частота коливань голосових зв’язок у свою чергу залежить від довжини, товщини і напруження голосових зв’язок. Розрізнення висоти голосу залежить від натренованості слуху і природних даних. Варто врахувати, що висота голосу визначається частотою коливань голосових зв’язок (числом зімкнення і розімкнення в секунду). Маса і довжина голосових зв’язок у жінок і дітей менша, ніж у чоловіків. Саме тому жіночі і дитячі голоси звучать в цілому вище чоловічих.
Зміна висоти основного тону голосу у процесі звичайного мовлення визначає інтонацію речення (питання, оклик тощо). Мовлення позбавлене інтонації монотонне, невиразне, неемоційне.
У професійних акторів, вокалістів виміром майстерності є володіння висотним діапазоном. Для вчителя це також важлива умова. 
Виразне читання казок учням вимагає змін висоти голосу під час читання слів різних персонажів, особливо це стосується казок про тварин. Зміни висоти голосу спочатку має ілюструвати вчитель, а діти надалі – наслідувати під час власного виразного читання. Можливість змін висоти голосу залежить від індивідуального діапазону кожного учня, тому потрібно застосовувати вправи на розширення діапазону: 
– читання рядків вірша зі зміною висоти голосу (інструкція для дітей: починаймо перший рядок, уявляючи, що його говорить мишка, другий – білочка, третій – лисичка, четвертий вовк і т.д.);
– проспівування складів (слів) за вчителем чи обраним учнем із поступовою зміною висоти голосу та ін.