Мовленнєва діяльність
Термін з словника-довідника
Мовленнєва діяльність є самостійним психофізіологічним видом діяльності, засобом здійснення вербального спілкування як форми взаємодії людей. У методиці визначається як об’єкт навчання, за посередництвом якої досягається ціль навчання – сформована комунікативна здатність реалізувати основні форми спілкування.
У мовленнєвій діяльності продуктом рецептивних її видів (читання, слухання) є умовивід, до якого приходить людина в процесі рецепції. Продуктом таких видів мовленнєвої діяльності, як мовлення і письмо, є висловлювання, текст. У рецептивних видах мовленнєвої діяльності результатом є розуміння змісту тексту і наступне мовлення.
Мовленнєва діяльність у всіх її видах реалізується через складний загальний механізм. За концепцією М. Жинкіна, до цього загального механізму входять такі загальнофункціональні механізми, як осмислення, випереджувальне відображення, оперативна і довготривала пам’ять. Мовленнєва діяльність включає у свою структурну будову мотиваційно-спонукальний, орієнтовно-дослідницький і виконавчий рівні.
Хом’як А.П., Кліш П.А. Мовленнєва діяльність як засіб вербального спілкування. Науковий вісник СНУ. Серія: Педагогічні науки. 2010. № 23. С. 34–40.
Мовленнєва діяльність
У психологічних дослідженнях О. Леонтьєва модель мовленнєвої діяльності включає три основні етапи. Першим етапом є мотив, що породжує інтенцію (на цьому етапі комунікант має образ результату, але ще не має плану дій, який йому необхідно здійснити, щоб результат матеріалізувався в дійсності). На другому етапі відбувається внутрішнє програмування, на основі чого певним одиницям надаються смислові ознаки і будується функціональна ієрархія цих одиниць. Третім етапом є реалізація мовлення в звуковій чи графічній формі. Учений виділяє ще низку підетапів граматико-семантичної реалізації висловлювання: текстограматичний (перехід на певний об’єктивний код – кодування), фенограматичний (лінійний розподіл кодованих граматичних одиниць мови), синтаксичне прогнозування (уведення граматичних характеристик мовних одиниць), синтаксичний контроль (зіставлення задуму з комунікативною ситуацією). Лише після внутрішнього програмування висловлювання відбувається його моторне програмування, а потім – реалізація комунікативного акту.
Мамчур Л. Теорія мовленнєвої діяльності як важливий чинник формування комунікативної компетентності учнів. Прикладна лінгвістика. 2013. URL: http://prlingv.at.ua/publ/teorija_movlennevoji_dijalnosti
Мовленнєва діяльність
Зовнішнє мовлення – мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування. Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні (звуки мови чи “мову тіла”) мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.
Внутрішнє мовлення – це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування. Внутрішнє мовлення досить своєрідне: скорочене, згорнуте, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілу їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.
Сергєєнкова О.П., Столярчук О.А., Коханова О.П., Пасєка О.В. Загальна психологія. Київ : Центр учбової літератури, 2012. URL: https://pidruchniki.com/13820328/psihologiya/vidi_movlennya_harakteristika