Емоції

Емоції в літературі – психічні стани, акти, які проявляються в свідомості людини у вигляді переживань, чуттєвого збудження. Емоції зумовлені ставленням людини до дійсності, відбивають її. 
Психологи розрізняють емоції як прості форми чуттєвого контакту з довкіллям (радість, втіха, сум, тривога тощо), а почуття – як складніші емоційно-смислові утворення, пов’язані з потребами особистості (кохання, патріотизм, гордість, естетична втіха). 
Літературознавця емоції і почуття цікавлять як духовні стани персонажів, оповідачів, ліричних героїв, що втілюються відповідними зображально-виражальними засобами у структурі художнього твору. Психологізм як невід’ємна якість художнього освоєння дійсності включає в себе і емоційно-почуттєві грані духовного світу суб’єктів художнього вираження, тому стає об’єктом літературознавчого аналізу крізь призму тексту твору. 
Емоційні переживання є основою лірики, їх якісні різновиди, інтенсивність і суб’єктно-об’єктна спрямованість лежать в основі поділу лірики на жанри, визначають ритміко-інтонаційний лад віршової мови. Велику роль емоції відіграють у процесі естетичного сприймання твору: вони збуджують уяву читача, підтримують увагу, динамізують читацьке зацікавлення, впливають на запам’ятовування твору. 
Отже, літературознавець, використовуючи здобутки психології, власну емоційність, визначає місце, питому вагу і роль емоцій в процесі виникнення художнього твору, у структурі літературно-художнього образу, в тексті твору і в процесі його сприймання та осмислення. Однак не всі письменники визнають потребу емоцій в літературному творі, зокрема авангардисти (представники концептуального мистецтва), постструктуралісти.