Зміст твору

Зміст твору – внутрішня сутність, сукупність елементів рукопису, друкованого твору чи типу видання, що відтворює послідовність розміщення і членування матеріалу. Поняття вживається також у значенні переліку структурних компонентів твору. У письменстві (мистецтві) зміст тісно пов’язаний із формою. 

Зміст і форма “настільки тісно зливаються у творі, що виділити їх неможливо, хоча розрізняти необхідно”. Зміна одного з компонентів понятійної дихотомії часто призводить до зміни іншої.

Зміст художнього твору загалом можна визначити як те особистісне, ідейно-емоційне ставлення творця до предмета його зображення, яке з вичерпною повнотою реалізується лише в ході самого зображення й лише частково поза ним (у читацьких оцінках, дослідницьких інтерпретаціях, висловлюваннях самого письменника) і сприймається читачем у вигляді більш-менш об’єктивно певної “картини життя”, що постає в емоційно-оцінній суб’єктивній свідомості особи, яка веде розповідь. 
Зміст художнього твору має дворівневу об’єктивно-суб’єктивну структуру свого вираження. Об’єктивну основу змісту твору становить коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується, з одного боку, у тих подієвих лініях (одній або декількох), які розгортаються у творі в більш-менш закінчену історію або фрагмент життя певних людських індивідуальностей (однієї і більше), з іншого боку, у тих загальнолюдських типах, втіленням яких з більшою чи меншою певністю виступають дійові особи твору. 
Про коло відображених у творі життєвих явищ звичайно говорять як про його тему, тобто предмет відображення, ті конкретні події, які немовби розгортають прихований у ній конфлікт, найточніше буде назвати фабулою, що становить у творі предмет розповіді; під загальнолюдськими типами найчастіше (але не виключно!) розуміють об’єктивно, тобто в самому житті дані і творчо домислені автором людські характери або окремі їхні психологічні стани, як узагальнені, у соціальному або особистісному плані окреслені типи людської поведінки, які виступають у творі як предмет художнього пізнання. 
Сукупність об’єктивованих елементів змісту, що складає у творі предмет його безпосереднього зображення, водночас виступає і як форма вияву та розкриття його опосередкованого суб’єктивного змісту, тобто особистісного, ідейно-емоційного оціночного ставлення творця до предмета його зображення. Основу суб’єктивного змісту твору становить той емоційний настрій, те почуття (радості, смутку тощо), яке немовби огортає собою зображуване і, характеризуючи оціночне ставлення (позитивно-схвальне чи негативно-критичне) автора до зображуваного, мимоволі передається читачеві, спонукаючи його до усвідомлення та емоційного переживання власної оцінки, свого особистісного ставлення до того, про що йдеться у творі. Цей елемент змісту прийнято позначати терміном “пафос”. Інтелектуальнологічне зерно, яке немовби проростає з певності емоційної оцінки, називають ідеєю твору. Проаналізуємо структуру змістової організації літературно-художнього твору на конкретному прикладі. Тему відомої поеми Т. Шевченка “Тополя” можна визначити як “нещасливе кохання”. Це узагальнене життєве положення конкретизується через фабулу твору, якою слугує розповідь (від авторської особи) про дівчину, яка покохала козака. Її милий, очевидно, загинув на чужині, а дівчину мати зібралася віддати за нелюбого. Нещасна подалася до ворожки, щоб дізнатися від неї про долю коханого. Покуштувавши зілля, якого їй дала відьма, дівчина обертається на тополю. Фабула твору також сприяє художньому розкриттю та пізнанню психічного стану характеру героїні як узагальненого ймовірного типу людської (жіночої) поведінки, особистісно окресленого світу її думок та переживань. Пафос твору визначає почуття пронизливого смутку, викликаного драматичним становищем молодої жінки, її психічним станом, близьким до божевілля. Ідея твору, очевидно, пов’язана з думкою про силу справжнього почуття, вірність та щирість люблячого серця, яке у своїй трагічній відданості здатне на все, навіть на самопожертву.