Грабовський Павло (1864–1902) – український поет, перекладач, публіцист, літературний критик, громадсько-політичний діяч. 

Навчався в Охтирському духовному училищі, у Харківській духовній семінарії. За революційну агітацію в Харківській групі організації “Чорний переділ” у 1882 р. П. Грабовського було заслано в с. Пушкарне під нагляд поліції. У 1885 р. він переїздить до Харкова, а в 1886 р. за складання та розповсюдження революційних листівок знову відправлений у заслання в Іркутську губернію. Але й там П. Грабовський бере активну участь у підготовці протесту-заклику російському уряду з приводу якутської трагедії. За цим наступає арешт, ув’язнення та заслання до м. Вілюйськ Якутської губернії. 

П. Грабовський ставив за мету виховання нової людини, людини-борця. Наука, освіта, література – це ті похідні, які допоможуть підняти народ на боротьбу проти поневолювачів. У своїх публіцистичних і поетичних творах, а також листах до друзів письменник приділяв велику увагу освіті та вихованню молодих поколінь. У циклі віршів, присвячених дітям, поет описує важкі умови життя дітей бідняків, їхні високі моральні якості і бажання навчатися. Поет вірив у світле майбутнє свого народу, у необхідність освіти для всіх. Він закликав інтелігенцію боротися за демократизацію школи. У листі до української молоді він говорить про те, що освіта має бути вільною від “туману релігійного та шовіністичного”. Водночас він стверджує, що не можна досягти покращення в житті народу однією просвітою, для цього необхідно знищити всю систему національного поневолення.

Перша збірка поезій П. Грабовського – “Пролісок” (1894 р.). Основні  мотиви: Україна, нужденне життя народу, важка доля трудової інтелігенції, особливо сільських учительок, роль і призначення поезії (“Поетам-українцям”, “Я не співець чудовної природи…”), боротьба за краще життя народу (“Справжні герої”, “Наша слава” та ін.), туга за батьківщиною, самотність, душевна втома (“Вночі”, “Ні словечка нівідкуди…”), бажання працювати для людей (“Нудьга без краю, серце гасне…”). Збірка “З півночі” (1896) містить оригінальні поезії (“Сумні співи”) та переклади. У ній звучать мотиви журби за рідним краєм, гіркі роздуми про свою долю та долю народу, про покликання поета, заклики до подолання зневіри, до праці і боротьби “за окутий, пригноблений люд”. Вірш “Наперед” (пізніша назва “Уперед”) (1924 р.) покладений на музику Л. Ревуцьким. До збірки поезій “Кобза” (1898 р.) увійшли вірші, опубліковані в попередніх збірках (деякі зі змінами з огляду на царську цензуру), нові поезії та переклади (переспіви). П. Грабовський перекладав і переспівував українською мовою твори В. Шекспіра, Дж. Байрона, Р. Бернса, В. Скотта, Г. Лонґфелло, Вольтера, В. Гюґо, Ш. Бодлера, Й. Ґете, Г. Гайне, М. Метерлінка, Ш. Петефі, І. Чавчавадзе, М. Конопніцької, І. Вазова, Х. Ботева та ін.