Епіграма

Епіграма – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, С.Кеоський, Мелеагр, а в римські часи – Марціал, Ювенал та ін., де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору. 
Мала епіграма велику популярність у європейській поезії, починаючи від Ренесансу, а відтак і в українській (Г.Смотрицький, А.Римша, Т.Земка та ін.), де вона розмежовувалася на жанрові різновиди: геральдичну, дедикаційну, епітафійну тощо. Не втрачає вона свого значення і в новій українській літературі (І.Франко, В.Самійленко, В.Еллан, С.Воскрекасенко, В.Сосюра, Д.Білоус. В.Симоненко, А.Бортняк, Ю.Кругляк, П.Осадчук та ін.):
Куди сховаюсь од злоби
Іуди, Каїна і Хама?
Куди подінусь од юрби
“Патріотичного” Бедлама?
Коли скотинячі лоби
Не втне ні меч, ні епіграма!.. (М.Вороний).