Тютюнник Григір (1931–1980) – український письменник-прозаїк. Тяжкі умови дитинства змінювалися згодом істотної ролі і у виборі тем та тих, і у формуванні світосприйняття майбутнього сюжету письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя віддалені від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат – письменник Григорій Тютюнник. 

Після закінчення Харківського університету (1962 р.) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. У 1963–1964 pp. працював у редакції газети “Літературна Україна”, опублікував у ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: “Дивак”, “Рожевий морок”, “Кленовий пагін”, “Сито, сито ...”. У 1966 p. вийшла перша його книжка “Зав’язь”, яка засвідчила новий зліт української прози і зробила популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. 

За книги “Климко” (1976 р.) і “Вогник далеко в степу” (1979 р.) Гр. Тютюннику присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки 1980 с. Творчість Гр. Тютюнника 1989 р. була посмертно відзначена Державною премією імені Т. Г. Шевченка.