Васильченко Степан  (Панасенко Степан) (1879–1932) – видатний український письменник і прогресивний діяч революційно-демократичного напряму. Закінчив Коростишівську вчительську семінарію, працював учителем у сільських школах на Київщині. У 1904 р. вступив до Глухівського учительського інституту, але через матеріальні нестатки та погане ставлення до нього деяких реакційних викладачів і місцевих чиновників залишив навчання в інституті й знову став працювати вчителем у сільських школах Київщини та Полтавщини. У 1905–1906 рр. він працював учителем в с. Щербинівка на Донбасі, брав участь у революційних виступах робітників і селян, за що був арештований. Після звільнення з тюрми у 1908 р. його позбавили права вчителювати в школах; він повернувся до своїх батьків на Чернігівщину, давав приватні уроки, а в 1910 р. переїхав до Києва, працював у відділі хроніки газети “Рада”.

С. Васильченко рано почав займатися літературною діяльністю, перебуваючи під великим впливом творчості Т. Шевченка, І. Франка. Ще в дожовтневий період він написав декілька творів (“Під школою”, “В сучасній школі”, “Над Россю”, “Вечеря”, “Роман”, “Записки вчителя” та ін.), у яких критикував незадовільний стан народної освіти в Україні, відсталість народної школи, тяжке правове та матеріально-побутове становище вчителів початкових шкіл, переслідування їх поміщиками, куркулями, чиновниками. У той час він писав про роботу кращих учителів, які віддавали всі сили і знання навчанню та вихованню учнів, проводили освітню роботу серед населення, виступали за навчання в школах учнів їх рідною мовою. У статтях “Народна школа і рідна мова на Україні”, “В сучасній школі” та ін. С. Васильченко надавав важливого значення вивченню в школах української і російської мов, виходячи з поглядів К.Ушинського, В. Водовозова та інших педагогів і методистів.

Після жовтневих подій 1917 р. С. Васильченко працював завідувачем і вихователем дитячого будинку в Києві, викладачем української мови та літератури Київської трудової школи імені І. Франка, подорожував по Україні з хоровою капелою “Думка”; як фахівець співпрацював у Київській кіностудії, писав художні твори. С. Васильченко завжди цікавився роботою школи, брав активну участь у роботі вчителів, допомагав їм, у своїх творах показував життя школи, учителів та учнів. 

У своїх “Замітках з теорії літератури” С. Васильченко висловив цікаві думки про дидактичні основи навчання, ставив великі вимоги до підручників для учнів. Він писав: “Схиляюсь перед загальним планом, який за основу взяли ми – давній і перевірений план К. Ушинського: од легшого до труднішого, од ближчого до дальшого; матеріал бадьорий, життєрадісний, різноманітний, художній”.

Під час Першої світової війни на замовлення С. Петлюри написав оповідання “Про жидка Марчика, бідного кравчика”, а також сатиричний твір “Про козака Ося і москаля Ася”. У своїх творах С. Васильченко висвітлив багато важливих проблем: моральне виховання учнів, виховання почуття колективізму, розвиток інтересів у дітей до техніки, виховання в учнів працелюбності та ін. У вихованні дітей, на його думку, велике значення мають правила і звички; він сам склав цікаві “Правила для чергового учня”. 

С. Васильченко добре знав психологію дітей, особливо життя дітей трудящих, про що писав у творах “Дощ”, “Вдома”, “Волошки” та ін. Письменник багато працював над сценарієм кінофільму для дітей за своїм твором “Олив’яний перстень”, намагаючись показати велике значення у вихованні дітей їхньої суспільно-корисної праці. Великий інтерес мають його автобіографічні рукописи “Записки вчителя” та “Мій шлях”, у яких яскраво показано великі труднощі, що їх переборювали кращі вчителі шкіл України в дореволюційний період, їх самовіддану працю на користь народу, а також щасливе життя народу, учителів та учнів. Є автором творів “Мужицька арихметика”, “Вечеря”, “У панів”, “На чужину”, “Циганка”, збірок новел та оповідань “Ескізи”, “Оповідання” “Осінні новели”, творів для дітей і про дітей “Свекор”, “Басурмен”, “Роман”, “Дощ”.