Драч Іван (1936–2018) – український поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, громадсько-політичний діяч.  Вступив у Київський гуманітарний університет на факультет філології, але через “зухвалі ворожі настрої” охоронці “ідеологічної чистоти” вишу скоро виключили його з лав студентів. 

У 1961 р. І. Драч поновив навчання в університеті на заочному відділенні й одночасно почав працювати в редакції газети “Літературна Україна”. У 1962 р. його прийняли до Спілки письменників.

Упродовж 1962−1988 pр. вийшли його збірки: “Соняшник” (1962 р.), “Протуберанці серця” (1965 р.), “Балади буднів” (1967 р.), “До джерел” (1972 р.), “Корінь і крона” (1974 р.), “Київське небо” (1976 р.), “Шабля і хустина” (1981 р.), “Драматичні поеми” (1982 р.), “Теліжинці” (1985 р.), “Чорнобильська мадонна” (1987 р.), “Храм сонця” (1988 р.), “Вірші та поеми” і “Лист до калини” (1990 р.), “Вогонь з попелу” (1995 р.), “Сізіфів меч” (1999 р.), “Крила” (2001 р), “Противні строфи” (2005 р.), “Сонце моє” та зібрання “Твори: у 3 т.” (2010 р.).

Діапазон творчості І. Драча охоплює 12 кіносценаріїв, зокрема “Криниця для спраглих”, “Пропала грамота”, фільмів-біографій про українських митців: Лесю Українку (“Іду до тебе”), М. Лисенка (“Київська фантазія”), Г. Сковороду (“Григорій Сковорода”). Його перу належить збірка статей і нотаток “Духовний меч” (1983 р.), книга спогадів про С. Параджанова “Трагічна квітка” (1994 р.), збірка поетичних перекладів та статей “Наближення” (2012 р.). Твори поета відомі в перекладах на польську, азербайджанську, латинську, молдавську, чеську, німецьку та інші мови.