Рефлексія

Рефле́ксія – це поняття, яке використовується в різних контекстах і має різні значення в різних наукових дисциплінах. Основним спільним елементом для всіх визначень рефлексії є здатність осмислювати, аналізувати та відображати власні думки, переконання, дії або досвід.
Основні поняття рефлексії:
1. Філософська рефлексія – внутрішнє віддзеркалення або міркування про себе, власний досвід, свої мислення та переконання. Це процес самоаналізу та самоусвідомлення.
2. Психологічна рефлексія – здатність розуміти та осмислювати власні почуття, емоції та мотивації, а також розуміння своїх дій та поведінки.
3. Педагогічна рефлексія – систематичний процес осмислення власного педагогічного досвіду, розгляду його сильних і слабких сторін, а також вдосконалення педагогічної практики на основі цього аналізу.
4. Наукова рефлексія – аналіз та оцінку методів дослідження, підходів та результатів, що дозволяє вченим зробити висновки та покращити свої дослідження.
5. Соціальна рефлексія – вивчення та аналіз суспільних явищ, стереотипів, норм та цінностей, що дозволяє суспільству краще розуміти себе та змінюватися на краще.
6. Інтерперсональна рефлексія – здатність розглядати і розуміти свої взаємини з іншими людьми, виявляти емпатію, розуміти їх почуття та погляди.

Рефлексія – це процес самоаналізу, при якому людина усвідомлює та розуміє свої думки, почуття, бажання та дії. Це психологічна практика, яка дає можливість зосередитись на своїх враженнях, щоб зрозуміти себе краще і працювати над постійним особистісним розвитком.
Саморефлексія – це процес або здатність свідомого осмислення та аналізу своїх думок, почуттів, дій, цінностей та переконань. Це внутрішній самопізнавальний процес, у ході якого людина ретельно роздумує про себе, свої вчинки та життєві ситуації, з метою зрозуміти свою поведінку, причини своїх реакцій, а також свої сильні та слабкі сторони.

Рефлексивний аналіз змісту художнього твору (післятекстова діяльність) покликаний сприяти розвитку компонентів ціннісно-смислової, емоційно-вольової сфер особистості дитини: усвідомлення й оцінку учнем результатів своєї читацької діяльності; оцінювальні судження; ставлення до змісту прочитаного. Так, учень здійснює самоаналіз, самооцінку своєї читацької діяльності, усвідомлює, які елементи аналізу змісту художнього твору виявилися знайомими, легко освоюваними, а над чим ще варто попрацювати; висловлює власну аргументовану думку щодо загального змісту прочитаного; співвідносить, оцінює її з думками однолітків під час колективного обговорення змісту твору; висловлює оцінні судження щодо вчинків персонажів, мотивів їхньої поведінки (з використанням емоційно-оцінної лексики); виявляє емоційне ставлення до змісту прочитаного, вчинків героїв, використовуючи мовленнєві та позамовні (жести, міміку) засоби художньої виразності; виявляє власне ставлення до змісту прочитаного під час виконання письмових творчих робіт, ілюстрування тощо.
Варто наголосити, що рефлексивний аналіз доцільно вербалізувати в усну словесну, письмову форми, виконання творчих робіт тощо. Саме під час вербалізації хід думок, який виникав у дитини в процесі аналізу тексту на попередньому етапі, систематизується, структурується, перетворюючись у нові знання, чи набуття нових способів читацької діяльності, усвідомлення нових смислів. Крім того, під час колективного обговорення змісту прочитаного, учні оволодівають досвідом міжособистісної комунікації, вчаться співвідносити свої думки з думками однолітків, усвідомлюють, що один той самий текст може викликати різні оцінки, трактування, різні ставлення(часто протилежні) до персонажів твору. Обмін враженнями дає можливість розширити словниковий запас дітей емоційно-оцінною лексикою, усвідомити нові смисли змісту твору.