Творче читання

Метод творчого читання запропонував С. Абакумов у 1925 р. Метод ґрунтувався на активності дитини під час навчання, і його автор піддав критиці колишні методики читання за “пасивну роль” учнів, за те, що вони не дозволяють дитині творчо відгукнутися на прочитане, не спонукають інтересу до читання і книги. С. Абакумов уважав, що вчитель не повинен пояснювати дітям під час читання творів окремих слів, як це робилося в практиці застосування методу пояснювального читання. 
С. Абакумов запропонував поетапне опрацювання тексту твору. На першому етапі діти ознайомлювалися зі змістом художнього твору, у 1–2-му класах зазвичай текст читав учитель, а потім, з розвитком техніки читання учнів, вони читали самі, причому перевага віддавалася читанню пошепки і читанню “про себе”. На другому етапі учням пропонувалося реконструювати свої враження від художнього твору, тобто передати їх за допомогою різноманітних робіт, доступних і посильних дітям: переказу, заучуванню напам’ять, формулюванню запитань та відповідей за змістом прочитаного. Багато уваги приділялося самостійній творчості у вигляді малюнків, аплікацій, ліплення, випилювання, шиття, плетіння. Особливе значення надавалося різним формам драматизації, багатоголосої декламації, шкільним спектаклям і святам. За такої організації роботи мало місце мінімальне втручання в дитячу інтерпретацію прочитаного твору.