Календарно-обрядові пісні

Календарно-обрядові пісні – найдавніший вид усної народної  поетичної творчості, поширений у всіх народів світу. Календарно-обрядові пісні слов’ян виникли в дохристиянську добу і розвивалися в тісному зв’язку з працею і побутом людей, супроводжували різні свята. 
Цикли календарно-обрядових пісень  пов’язані з певним періодом року (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо) або з відповідною трудовою діяльністю (косарські, гребовицькі, жниварські пісні). Первісно обряди й пісні, яким у давнину приписували магічну силу, покликані були вплинути на сувору природу, умилостивити її, принести людям здоров’я, добробут, щастя. 
Кожному циклові календарно-обрядових пісень притаманні свої провідні мотиви: у колядках і щедрівках, обжинкових піснях величається господар-хлібороб, прославляється його доброта, щедрість, пророкується небувалий урожай збіжжя, приплід худоби, родинне щастя, а у веснянках та купальських – оспівується вірне кохання, врода, беруться на кпини парубки та дівчата. 
Календарно-обрядові пісні активно збирали, використовували у своїй творчості Ю. Федькович, М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка, І. Франко, І. Манжура, П. Тичина, М. Стельмах, В. Земляк, Р. Федорів, І. Чендей, С. Пушик та ін.