Лірика медитативна

Медитація – жанр ліричної поезії, у якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального тощо ґатунку, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. Основні опозиції медитативної лірики – “людина і суспільство”, “людина – людина”, “людина – особистість”, колізії морального характеру. Художньою настановою медитації постає аналіз душі, внутрішнього світу людини в співвідношенні з довкіллям. Звідси в медитативних віршах – інтонації-роздуми. Узагалі поети в медитативній ліриці більше спрямовані вглиб (інтровертивні), усередину осмислюваного явища, ніж назовні. 

Нехай горить вогонь. Нехай горить.
Хай почекає час, аби в безчассі
я вдруге міг постати… 

                                                         (В. Стус)

Медитативна лірика – жанровий різновид ліричної поезії. У його основі – емоційно мотивований переживанням роздум, рефлексія душевного світу автора (ліричного суб’єкта), його духовно-інтелектуальна зосередженість на предметах творчої уяви-уваги (Бог, світобудова, природа, людина, соціально-історичне буття тощо); модус творення художньої думки, що первинно фіксує поетичне медитування, інтонаційно окреслений образ думки-переживання. 
Залежно від художньої структури вірша суб’єкт медитації може бути неозначено-особовим чи узагальнено-надособовим. Як ліричний відступ медитація змістовно і композиційно є складовою ліро-епічної поеми, балади, послання, віршованої повісті чи роману. Для молитовного самозаглиблення-зосередження медитацію практикували в східних релігіях, а пізніше – середньовічні християнські мислителі й поети. Медитація як форма поетичного творення стала основою похідного від неї жанрово-стильового явища – медитативної лірики (уживають також терміни: “медитативно-філософська пое­зія/лірика”, а залежно від тематично-змістової спрямованості – “медитативно-рефлексивна”, “медитативно-зображальна”, “медита­тивно-описова”).