Лічилка

Лічилка – один із жанрів дитячого фольклору, римований віршик, за допомогою якого перелічуються гравці, позначається їхня роль або послідовність у грі. Багато лічилок складається із цілком, здавалося б, незрозумілих слів, але дітям подобається сама така загадковість, незвичні співзвуччя, швидкий ритм. Наприклад:

Оно, двоно, троно,
Ченчик, пенчик,
Суклан, дукман,
Імер, димер, джа.

Серед сучасних дітей побутують лічилки як народні, так і літературного походження, створені Н. Забілою, П. Вороньком, О. Підсухою, вони спонукають малюків до словесної творчості.

Лічилки створюються самими дітьми під час гри, промовляються речитативом. Основне призначення лічилки – організувати гру, визначити, кому починати, кому водити, ловити, жмуритися тощо. Діти підкоряються лічилці: як вона вкаже, так і буде.
Є дві групи лічилок: одні мають зрозумілий зміст, інші – незрозумілий. У багатьох лічилках цікавий зміст, але в усіх чіткий ритм.
Перед промовлянням лічилки важливо знайти ритмічний ключ (лічба на “два”: 1, 2 чи на “три”: 1, 2, 3); читання спочатку можна супроводжувати плесканням у долоні, притупуванням, а потім використати відпрацьоване ритмічне промовляння в ігровій ситуації.
Робота над цим жанром, як і попередніми, починається зі слів лічилки. Оскільки основною ознакою лічилки є наявність ритму, необхідно навчати дітей визначати його і промовляти її в заданому ритмі.
Прийоми:
–    послухай і повтори (вчитель промовляє лічилку в потрібному ритмі, відбиває ритм рукою; потім у такому ж ритмі повторюють діти);
–    зверни увагу на знаки наголосу і пауз у тексті. Вони визначають ритм. Прочитай лічилку в цьому ритмі;
–    прочитай лічилку на рахунок “чотири” (наприклад, 1, 2, 3, 4);
–    склади лічилку за початком;
–    розіграйте лічилки.