Аналіз пообразний

Пообразний аналіз передбачає, що у центрі кожного твору перебувають образи (або система образів) людей, тварин, речей чи інших істот, і у певному сенсі сприяє утвердженню погляду на літературу як на людинознавство. Тому доцільно засвоїти і вільно оперувати щонайменше такими образами, як художній образ світу (образ людини, природи, речового світу), образ автора, образ оповідача, вічний образ, національний, біблійний та християнський образи. 

Відповідний рівень підготовки до аналізу цих образів сприятиме не лише  поглибленому розумінню ідейного змісту творів, а й формуванню толерантної особистості ще й у релігійному плані, що є також надзвичайно важливим як для багатоконфесійної України, так і для всього світу (де завжди були різні міжконфесійні конфлікти та упередження).

Якщо в центр уваги під час аналізу художнього твору перебуває художній образ (образ людини, природи, автора, оповідача тощо), тоді доцільно обрати пообразний аналіз. Методом роботи під час цього аналізу буде евристична бесіда, яка містить елементи вибіркового читання, читання в особах, читання під музику, словесне малювання, показ живих картин тощо.

Саме цей шлях аналізу сприяє утвердженню погляду на літературу як людинознавство, що ставить перед читачами важливі для кожної особистості питання морального характеру, естетичного та соціального спрямування: Хто я? Яке моє місце в цьому світі? Що таке добро, а що зло? Як пізнати себе, навколишній світ?.. Тобто це ті проблеми, над якими завжди замислюється молоде покоління. 

Теоретичне визначення пообразного шляху аналізу базується на розумінні поняття “художній образ”. Аналіз цього поняття є складовою будь-якого шляху аналізу. Проте коли обирається саме пообразний шлях, система художніх образів стає тією домінантою, за допомогою якої в єдності форми і змісту розглядаються всі інші компоненти аналізу.

Аналізуючи художній образ, учень має не лише пізнавати його, насолоджуватися ним, а й учитися думати, визначати прекрасне і прагнути до нього у відчуттях та вчинках.

Теоретично визначивши предмет та субʼєкт пообразного шляху аналізу, учитель має переконатися в доцільності та раціональності його використання для конкретного твору, що вивчається. Для цього потрібно скласти систему художніх образів твору. Якщо це зробити неважко (письменник створив яскраві багатогранні характери, які впливають на духовне виховання особистості: через складну систему художніх образів можна розглядати всі інші компоненти аналізу в єдності форми і змісту), то саме звернення до пообразного шляху аналізу буде найефективнішим.

Загальний порядок пообразного аналізу передбачає (за теоретичною моделлю) такі етапи:

1. Розкриття первинного враження учнів від прочитаного.
2. Портретна характеристика головного героя чи інші описи з твору.
3. Розповідь (усна й письмова) про героїв твору.
4. Визначення провідної авторської думки.
5. Встановлення ідейно-художніх звʼязків з іншими творами.
6. Пояснення загального враження від вивченого твору.

Пообразний аналіз художнього твору найчастіше використовують у шкільній практиці. При цьому бажано будувати аналіз так, щоб на першому плані були образи героїв твору, моральні колізії. Поступово в нього включаються естетичні та соціальні мотиви. Слід погодитися із наріканнями на пообразний аналіз. Часто він зводився до поділу героїв на головних і другорядних, позитивних і негативних, до назви рис героїв і ілюстрацією рис цитатами. Задля забезпечення ефективності пообразного аналізу вчитель має виконати низку вимог, а саме: теоретично визначити й усвідомити, що означає пообразний шлях аналізу; переконатися в доцільності використання цього шляху аналізу для кожного конкретного художнього твору; провести підготовчу роботу для проведення цього аналізу; вивчити всі можливості та обрати для себе найефективніші (виходячи з особистих уподобань, підготовленості учнівського колективу, особливостей твору тощо) методи та прийоми його реалізації; визначити особливості та значення саме цього – пообразного – шляху вивчення літературного твору. Коли обирається пообразний шлях аналізу, то система художніх образів стає тією домінантою, за допомогою якої у єдності форми і змісту розглядаються всі інші компоненти твору.

Робота з образами може доповнюватися укладанням таблиці – своєрідна модель їхніх характерів. Вона може бути спільною для кількох  персонажів, зважаючи на їх однотипність. Наприклад: