Метричне віршування

Метричне (античне) віршування – віршування, характерне для квантитативної версифікації, засноване на сумірному за часом вимовлянні версів (ізохронізм), на впорядкованому чергуванні довгих і коротких голосних, які виконували смислорозрізнювальну функцію, властиву давньогрецькій мові, а також сучасний арабській (аруз), почасти джаті (Індія), фінській, китайській тощо. В античному віршуванні, коли поезія становила одне ціле з музикою, мірою метричного віршування була умовна часова одиниця – мора. Мора в античному віршуванні – нормальна тривалість вимовляння короткого складу, найменша одиниця відліку часу у вірші. Решта всіх одиниць вірша кратна морі: 1 короткий склад = 1 мора; 1 довгий склад = 2 мори; стопа ямба = 1 короткий склад і 1 довгий = 3 мори; стопа хорея = 1 довгий склад і 1 короткий = 3 мори.
Довгий склад – склад на дві мори, поширений в античній версифікації, наділений подвійною протяжністю, на відміну від одноморного складу. Зумовлений особливостями тогочасного мовлення, коли за коротким голосним вживалося два чи три приголосних, які, потребуючи для своєї артикуляції більше часу, ніж голосні, зумовлювали специфічну протяжність складу.
Поширеним розміром віршування за часів античності був гекзаметр – метричний вірш, який складається з п’яти дактилів та одного (останнього в рядку) хорея, а посередині рядка, найчастіше після довгого складу третьої стопи, випадає цезура – ритмічна пауза. Наприклад: “Енеїда” Вергілія, “Одіссея” Гомера:

Музо, повідай мені // про бувалого мужа, що довго 
Світом блукав, священну // столицю троян зруйнувавши, 
Всяких людей надивився, // міста їх і звичаї бачив, 
В морі ж багато біди // і тілом зазнав, і душею, 
Щоб і себе врятувать, // і друзів додому вернути.

                                                               (Переклад Б. Тена)