Езопова мова

Езопова мова – це особливий стиль розповіді, де використовуються недомовки, натяки, іронії, інакомовлення тощо, для вираження конкретної думки. Найчастіше використовується для того, щоби замаскувати, приховати, завуалювати справжні думки автора або імена персонажів. 
Фразеологізм “Езопова мова” виник завдяки давньогрецькому байкарю Езопу. Езоп був рабом і складав байки, у яких висміював людські пороки, переважно панівної касти, своїх господарів, але якби він робив це прямо і відкрито, то явно поплатився б за свої вільнодумні оповідання. Ось він і йшов на хитрість. Героями його байок були тварини, але це була лише видима поверхня творів, а ось прихована частина полягала в тому, що ці тварини і їх вчинки легко асоціювалися з людьми і їх пороками. 
Езопову мову у своїх творах використовували І. Франко, Т. Шевченко, Леся Українка, Остап Вишня, М. Куліш та ін. Boни вдaвaлиcя дo eзoпoвoї мoви з цiллю yникнyти пepecлiдyвaнь цapcькoгo peжимy тa цeнзypнoї зaбopoни. Водночас вoни нaмaгaлиcя пocилити вплив cвoєї твopчocтi нa читaчiв.