Жан-Жак Руссо (1712–1778) – французький письменник, композитор, філософ. Народився в Женеві. З дитинства захоплювався читанням книг. Ж.-Ж. Руссо віддали вчитися до нотаріуса, пізніше – до гравера. У 1728 р. покинув Женеву, подорожував Швейцарією, франц. У цей період у його житті з'явилася пані де Варан, молода забезпечена вдова-аристократка, старіннями якої Ж.-Ж. Руссо був відправлений у Туринський монастир, де став католиком і через це втрачене жіноче громадянство. 

У 1730 р. Ж.-Ж. Руссо продовжив мандрівку країною, але в 1732 р. повернулася до покровительки, цього разу в роль коханця. Їхні стосунки, що тривали до 1739 р. стали для нього перепусткою в інший світ, який раніше був йому не доступний. У 1740 р. стараннями пані де Варан він став гувернером відомого судді з Ліона. У 1743–1744 рр. Ж.-Ж. Руссо працював секретарем при французькому посольстві у Венеції, але повернувся в Париж, де в 1745 р. відбулося його знайомство з Т. Левассер, яка стала його супутницею життя, матір'ю їх п'ятьох дітей. 

У 1749 р. Ж.-Ж. Руссо став володарем премії Діжонської академії, і ця подія ознаменувала початок плідного десятиліття в його діяльності. цього року Ж.-Ж. Руссо був залучений до спільної роботи над “Енциклопедією”, для якої написав 390 статей, переважно музикознавчих. 

У 1750 р. побачив світат під назвою “Міркування про науку і мистецтво”. Озвучені в ньому ідеї протиставлення цивілізованого суспільства природному стануть отримати розвиток у трактаті “Міркування про початок і підстави нерівності між людьми” (1755 р.). У 1754 р, з'їздивши до Женеви, Ж.-Ж. Руссо знову звернувся до кальвінізму, повернувся в собі права громадянина.

Повернувшись до Франції (1756–1762 рр.) Ж.-Ж. Руссо вів усамітнений спосіб життя, оселившись у передмісті Парижа. Написаний в 1762 р. роман “Еміль” і політичний трактат “Про суспільний договір” змусили Ж.-Ж. Руссо покинути Францію, щоб уникнути арешту. Хоча до 1770 р. Ж.-Ж. Руссо було заборонено перебувати на території Франції, він повернувся в 1767 р. під фальшивим ім'ям. 

Як автор віршів і поема («Сад у Шармет», 1736 р.; «Послання до Парижа», 1742 р.; «Алея Сільвії», 1746 р.; «Послання до п. Л'Етан», 1749 р.), Ж.-Ж. Руссо не створив яскравих образів, не зміг поетично висловити почуття свого. У своїх комедіях Ж.-Ж. Руссо менш розмисловий; тут про з'явився гумор, який заледве чи асоціюється з домінантою його світогляду. Так, у комедії “Нарцис” (“Narcisse”, 1733 р.) висміяний великосвітський евжик. В одноактовій комедії “Військовополонені” (“Les prisormiersde guerre”, 1743 р.) змальований смішний бік забобону національної ворожнечі. Загалом ці п'єси не вирізняються оригінальністю.