Срезневський Ізмаїл (1812–1880) – філолог, славіст, історик, палеограф, український письменник. Видав фольклорні та історичні матеріали. Наприкінці 20-х рр. ХІХ ст., навчаючись у Харківському університеті, І. Срезневський разом з Ф. Євецьким і О. Євецьким, І. Розковшенком, О. Шпигоцьким заснував літературний гурток поетів-романтиків. Його учасники особливого великого значення надавали фольклорним творам, що зберегли подих минулих епох. Зібрані на території Харківської, Полтавської та Катеринославської губерній тексти українських народних пісень і дум І. Срезневський опублікував у трьох збірниках “Запорізька старовина” (1833–1838 рр.). Разом з І. Розковшенком видавав “Український альманах” (1831 р.) та “Украинский Сборникъ” (1838–1841 рр.), які втратили важливу роль у подальшому розвитку літературного процесу в Україні. 

І. Срезневський в публічних лекціях висловлював висновок про те, що на уроках мови вчитель повинен займатися з дитячим читанням. Особливе значення він надавав переказам читаного тексту, які виховували у дітей звичку усвідомлювати зміст прочитаного, читати і говорити вірно. І. Срезневський складав приближні плани уроків. За урок діти освоювали по 6–7 рядків казки, бо читання супроводжувалося ефективними вправами: поясненнями слів, запитаннями за змістом тексту, граматичним, орфографічним, лексичним аналізами. У цьому полягала суть занять мовою, яка мала тривати перші два роки навчання. Учитель дав дітям пояснення у зв'язку з читанням і переказом, що, на думку І. Срезневського, виховувало в дітей пізнавальний інтерес. Читання в школах того часу було частиною уроку мови, а текст не мав властивостей навчального матеріалу для заняття читанням, а був матеріалом для засвоєння граматичних, орфографічних, пунктуаційних знань.