Буслаєв Федір (1818–1897) – філолог і мистецтвознавець,  цікавився українським фольклором. У статті “Про епічні вирази української поезії” (1850 р.) – рецензії на “Збірник українських пісень” М. Максимовича (1849 р.) – Ф. Буслаєв розглянув лексику й фразеологію української народної поезії порівняно з лексикою й фразеологією “Слова о полку Ігоревім”, а також чеських і скандинавських пам’яток.

Ф. Буслаєв увів у школу новий метод навчання мови, який він назвав “практичним”, де читання служило основою набуття теоретичних знань з мови. Ф. Буслаєв рекомендував для вивчення мови практикувати на уроці словесності кілька видів розбору. Серед них були власне мовні види аналізу, наприклад етимологічний, орфографічний, пунктуаційний, розбір за членами речення (логічний), розбір з метою морального виховання учнів. Починати урок слід було з читання і розбору – пояснення значення слів, що згодом стало обов’язковою частиною уроків читання.

Самостійного уроку читання в школах не було, тому всі види розбору проводилися на прикладі одного тексту на уроці словесності, який починався з читання теоретичного мовного матеріалу. Потім приступали до читання художнього тексту, відшукуючи в ньому відповідні мовні факти. Із цією метою передбачалося перечитувати текст кілька разів, заучувати, усно та письмово його переказувати. Такий порядок роботи з текстом був названий виразним читанням – читанням з розумінням, яке досягалося поясненням слів і понять з попутним повідомленням дітям різноманітних відомостей.